Для досвідченого журналіста немає більш захоплюючого читання в робочий час, аніж банальна відписка чиновника, перепрошую, офіційна відповідь посадової особи. Тут не можна навіть на хвилину відволіктися — пропустиш найцікавіше. Власне, те, що написано чорним по білому, зрозуміє і школяр, а от те, що заховано між рядками!..
У публікації «Кадастрові танці навколо стадіону» («ДТ», №7, 2005 р.) йшлося про те, як столична влада одним розчерком пера передала стадіон Київського вищого училища будівництва та дизайну в оренду дочірньому підприємству «Міськінвестжитлобуд». Щоб не втомлювати читача подробицями, скажу лише: відповідно до статті 84 Земельного кодексу України, землі, що належать державним професійним училищам, ніхто й нікуди не має права передавати. Однак Київрада і КМДА знехтували законодавством...
Читаю лист на офіційному бланку — і душа радіє. Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища грунтовно відповідає на питання, порушені в публікації: «Рішенням Київської міської ради від 18.03.04 р. (№125/1335) дочірньому підприємству «Міськінвестжитлобуд» передано земельну ділянку площею 2,00 га для будівництва спортивного та житлового комплексів по вул. Шепелєва, 3 у Солом’янському районі. Земельна ділянка надана за рахунок існуючого стадіону, яким користуються учні Київського професійного училища будівництва і дизайну та мешканці прилеглих житлових будинків». Скільки часу і зусиль витратили ці самі жителі прилеглих будинків і керівництво училища, стверджуючи, що будівництво планується саме на стадіоні, а не на міфічному майданчику за вигаданою адресою (вул. Шепелєва, 5), але, дякувати Богу, знайшлися добрі люди. Ще кілька слів — і можна повірити, що столичні депутати і чиновники нарешті визнали свою помилку. Тепер залишилося тільки її виправити — скасувати незаконне рішення! І тоді з полегшенням зітхнули б жителі Відрадного, а разом із ними і колектив училища, дивися, до наступних виборів у Київраду й зовсім забули б про цей прикрий інцидент. Але наступний абзац ущент розбив усі надії на щасливий хепі-енд:
«Головне управління містобудування архітектури та дизайну міського середовища забов’язало (цитую дослівно. — Авт.) замовника розробити предпроектні проробки по забудові ділянки з урахуванням збереження існуючого стадіону та згідно з статтею 25 Закону України «Про архітектурну діяльність» обговорити прийняті рішення з мешканцями будинків по вул. Шепелєва та вул. Новопольовій і врегулювати спірні питання».
— А що тут обговорювати? — дивується лідер громадського комітету з порятунку стадіону Вікторія Юхименко. — Жителі мікрорайону вважають, що у них незаконно забирають останній клаптик землі, де могли б тренуватися, займатися спортом і гуляти ми й наші діти. Свої пропозиції та вимоги ми виклали в колективному листі і розіслали за різними адресами — від секретаріату Президента України до Солом’янської райдержадміністрації. До речі, серед численних відписок є й конкретні відповіді: виявляється, Солом’янська райадміністрація не давала згоди на будівництво спортивного та житлового комплексів на стадіоні. Як повідомляється в листі, ДП «Житлобудінвестбуд» запропонували дати оголошення в ЗМІ, щоб вивчити громадську думку з приводу майбутнього будівництва. Попри те, що договір оренди було підписано ще влітку минулого року, бізнесмени звернулися в Солом’янську райдержадміністрацію з приводу землевідведення тільки місяць тому. Хоча всім відомо, що такий дозвіл необхідно одержати, як то кажуть, до того, а не після того...
— Чесно кажучи, ми підбадьорилися, коли одержали лист із міської прокуратури, — розповів директор училища Г.Алексєєнко. — 23 лютого нам офіційно повідомили, що винесено протест із приводу рішення Київради про виділення землі ДП «Міськінвестжитлобуд». Здавалося б, справедливість торжествує, але через місяць прийшов лист із головного управління земельних ресурсів КМДА. Схоже, прокурорська перевірка і висновки щодо законності рішення Київради геть нічого не значать для чиновників цього управління. Вони знову перелічують усі рішення, які стосуються нашого стадіону, але висновки роблять зовсім несподівані: «Рішенням від 26.10.81 виконкому Київської міської ради народних депутатів Головкиївміськбуду було надано дозвіл на будівництво учбового спортивного комплексу на території профтехучилища №29 на вул. Шепелєва, 3 у Жовтневому районі (нині Солом’янському). Тобто документи, що посвідчують право користування земельною ділянкою за ПТУ №29 на вул. Шепелєва, 3 у Солом’янському (колишньому Жовтневому) районі відсутні»..
Як то кажуть, цитата мовою оригіналу! Звісно, слова «на території училища» можна трактувати по-різному, але хотілося б нагадати чиновникам, що забирати цю саму територію закон забороняє. Солом’янська податкова адміністрація стверджує, що училище є платником земельного податку — за нами значиться 2,5 гектара по вул. Шепелєва, 3. Якщо це не наша територія, то чому податки за неї наші? А що стосується відсутності документів про право власності, то мерії про це відомо краще, аніж будь-кому іншому — державним навчальним закладам не по кишені оформити державний акт. Ми б і раді, але кожна довідка коштує грошей і чималих! Наскільки мені відомо, ще жодне училище не одержало цей заповітний документ, — розводить руками директор.
Отож-бо й воно! А поки державного акта немає, то земля начебто безгоспна, з одного боку — це територія училища , а з іншого — чудовий майданчик під будівництво. Як тут встоїш! Деякі злостивці кажуть, що й адмінреформу мерія недарма затіяла: при передачі майна з одного району в інший усушка й утруска неминучі. І спробуй-но тоді знайти в архівах колишнього району ту чи іншу довідку. Мерія не раз заявляла, що готова взяти під своє батьківське крило державні профтехучилища — для кращої цілості. Якщо це відбудеться, то вони разом із усією своєю територією стануть муніципальною власністю, і тоді ніякі статті Земельного кодексу не врятують їхні стадіони від забудови елітним житлом і торговими комплексами.
Хоча, як оптимістично зауважено в листі управління містобудування й архітектури, якщо постаратися, то можна й ділянку забудувати, і стадіон на ньому зберегти, і з жителями все врегулювати. Раніше мені здавалося, що таке під силу лише Девіду Коперфілду, але, виявляється, і в нашій мерії є фокусники, ладні домогтися того, щоб і вівці були ситі, і вовки неушкоджені — відписки складають з такою майстерністю, що скаржники вже ними ситі, а ті, хто підписав, — задоволені.
Втім, і газетярів не скривджено — є що почитати!