Актуальність і глибина ідей нашого великого земляка не перестає вражати. Але ще більше вражає те, що, маючи у своєму розпорядженні неоціненний скарб — творчу спадщину геніального мислителя, ми ніяк не можемо скористатися ним на практиці. Адже, крім введення в сучасні шкільні підручники низки творів Сухомлинського, нашим с/ш і похвалитися нічим. Понад те — замість всебічного розвитку особистості, за який так боровся Василь Олександрович, на кожному кроці бачимо метастази авторитарної педагогіки. А чи багато в нас учителів, чия виховна робота грунтується на сформульованому Сухомлинським принципі неповторності кожної дитини? А де, крім як на папері, повсюдна індивідуалізація навчально-виховного процесу? Там, де й отримання дитиною позитивних відчуттів від навчання? Про людяність, чуйність і тактовність педагогів стосовно підростаючого покоління, на чому також постійно акцентував увагу директор Павлишської школи, і згадувати навіть якось ніяково...
Зате ми досягли значних успіхів у справі канонізації Василя Олександровича. (Проти чого, до речі, невтомно виступає його донька, академік АПН України Ольга Сухомлинська, яка неодноразово підкреслювала: Сухомлинського та його педагогічну спадщину слід розглядати у розвитку, в контексті сучасних реалій.) Із останніх «досягнень» — постанова ВР, яка проголошує 2003—2004 навчальний рік Роком В.Сухомлинського, і розгляд Кабміном постанов про присвоєння його імені Миколаївському держуніверситетові й Державній педагогічній бібліотеці АПН України. Ніхто не заперечує: шанувати й увічнювати ім’я видатного співвітчизника необхідно. Просто не можна, якщо хочете — навіть злочинно стосовно пам’яті Василя Олександровича обмежуватися лише цим.
Сухомлинського можна по праву вважати духовним батьком сьогоднішніх реформаторів галузі. Дитиноцентризм, гуманістична педагогіка з яскраво вираженим національним колоритом, виховання без покарання, вільний розвиток особистості в педагогічно продуманому соціальному середовищі — усе це родом із Павлиша. Та ось лихо: усіма наведеними вище постулатами керівники МОН навчилися віртуозно оперувати на словах, а до їх втілення у повсякденне життя кожної української школи як була величезна прірва, так і залишається. Кажете, коштів на потреби й, зокрема, модернізацію освіти виділяється недостатньо? Так їх за нинішнього розкладу й не вистачатиме. Адже навіть те, що галузь одержує від держави, витрачається абсолютно неекономно й неефективно. На цьому часто акцентували увагу міжнародні й вітчизняні експерти, і вкотре цей факт підтвердила серія недавніх цільових перевірок та ревізій фінансово-господарської діяльності закладів і установ МОН України.
Одне слово, до 85-ї річниці великого педагога ми підійшли в «усеозброєнні»: як і півстоліття тому, гучними фразами, помпезними урочистостями намагаємося завуалювати непривабливу дійсність. А замість сонячної школи радості плекаємо школу відчуження. Відчуження від добра, любові, людяності. Від усього того, про що так мріяв і на благо чого трудився Василь Сухомлинський.