Цікаве дослідження проведено недавно лабораторією соціальних досліджень і політичного аналізу Донецького національного університету (керівник — д. ф. н., доцент В. Кіпень). Професорсько-викладацькому складу 25 вищих навчальних закладів 1 — 1V рівнів акредитації різних регіонів країни було запропоновано дати оцінку стану вищої освіти в Україні. Дослідження проводилося в рамках «Програми підтримки вироблення стратегії реформування освіти», здійснюваної міжнародними організаціями — ПРООН, Фондом «Відродження» та ін.
Загалом українські професори і доценти достатньо критично оцінюють сучасний стан нашої вищої освіти (ВО). Лише близько чверті опитаних вважають, що вітчизняна система ВО вдало реалізує свою освітню місію. В два з половиною рази більше представників викладацького корпусу не згодні з ними і вважають, що ВО потребує часткових (40%) або корінних змін (24%). Половина вузівських працівників переконана, що якість освіти останніми роками стала гіршою.
61% викладачів нарікає на погіршення свого матеріального становища. Вочевидь цим обумовлене те, що більшість викладацького корпусу визнає систему ВО радянських часів (80-х років) кращою у порівнянні з нинішньою. Разом з тим понад дві третини працівників вищої школи переконані, що якість підготовки спеціалістів у більшості наших вузів не гірша, ніж у західних. Примітно, що у вузах I — II рівнів частіше оцінюють попередню систему ВО як кращу порівняно з сучасною. (На думку дослідників, це пов’язано із значно гіршим у порівнянні з вузами III — IV рівнів матеріально-технічним та фінансовим станом). Серед викладачів суспільно-гуманітарних дисциплін значно менше прихильників системи ВО 80-х років і, навпаки, їх значно більше серед представників природничих та особливо технічних спеціальностей. Зокрема, більшість викладачів соціогуманітарних дисциплін вважають, що якість освіти зросла, тоді як у природничо-науковому середовищі та технічному переважають ті, хто дотримується протилежної думки.
В результаті опитування було виявлено дещо несподіване співвідношення консервативних та реформістських тенденцій серед академічного загалу. Так, майже дві третини (64 %) працівників вищої школи висловилися за підтримку змін у системі ВО і готовність їх прийняти. Судячи з відповідей респондентів, рівень реформістських настроїв академічної спільноти досить високий (проти проведення реформи трохи більше 1/10 працівників). Разом з тим, аналіз показує високий рівень консерватизму викладачів: прийняти нове готова лише чверть із них (майже третина впевнена, що нове частіше створює проблеми, аніж сприяє їх вирішенню). Кращими нові ідеї вважає 1/5, а перевагу новим методам навчання віддає лише 1/10 частина працівників вищої школи. В результаті виходить цікава ситуація: з одного боку, академічна спільнота демонструє високий рівень реформістських настроїв, а з другого — ще вищий рівень консерватизму по відношенню до прийняття і впровадження в практику освітянських новацій.
Більшість респондентів (82 %) висловлюються за «поступові, еволюційні, науково обгрунтовані та сплановані зміни й реформи системи ВО». Серед керівників вузів майже 9/10 належить до прихильників еволюційних змін. За кардинальні, революційні перетворення виступає менш як 1/10 частина працівників вищої освіти (лише серед представників технічних спеціальностей цей відсоток дещо більший).
Головними напрямами реформування вищої школи в Україні, на думку академічної спільноти, мають бути: створення умов та можливостей для вступу до вузів талановитої, обдарованої молоді з сімей із малим достатком (80 %), підвищення професійної компетенції кадрів, оптимізація процесу кадрового оновлення (56 %), оптимізація учбового процесу, надання йому більшої гнучкості, відповідності соціальним, психологічним та інтелектуальним можливостям студентів (50 %), перехід вітчизняної системи ВО на нові принципи функціонування відповідно до світових тенденцій (безперервність, гуманізація, інформатизація, різноманітність послуг тощо (41 %).
Згідно з результатами опитування основними причинами гальмування розвитку системи ВО в Україні є загальна соціально-економічна криза і відсутність належного фінансування (76 %), відсутність системи ефективного стимулювання вузівських працівників (46 %), недостатня увага з боку держави (42 %) та чиновництва з його бюрократизмом, корумпованістю (40 %) і некомпетентністю (35 %).
Таким чином, в умовах перехідного суспільства навіть для представників реформаторськи налаштованих груп характерна певна непослідовність і деяка суперечлива зорієнтованість, — резюмують дослідники. Цей факт, безумовно, не може не позначатися на процесах реформування системи вищої освіти.