Ми часто не помічаємо, як багато цікавого проходить повз нас. Чи багатьом відомо, приміром, що 2001 рік оголошений Організацією Об’єднаних Націй Роком мов? А хто знає, що Україна претендує на те, щоб з 2002 року стати асоційованим членом організації «Франкофонія», куди входять не лише країни, де французька мова є основною, а й ті, які звертають серйозну увагу на викладання французької мови як іноземної? До цієї асоціації як повноправні члени входять, зокрема, Румунія, Болгарія, Литва.
На це можна заперечити: дана проблема — вельми специфічна, а нам, дай Боже, бодай англійську сяк-так засвоїти, не кажучи вже про рідну українську. До речі, саме такими мовами, як українська, і опікується ООН, оголошуючи Рік мов. Вважається, що нині в Європі існує близько двохсот мов, тоді як «офіційних», тобто тих, якими проводяться міжнародні конференції, і десятка не набереться. Так що ж робити? Відкинути мови, що не набули міжнародного поширення, і поступово всім оволодіти англійською, російською, французькою? А потім і зовсім заговорити на одній англійській — якщо так можна буде назвати покручений, знівечений, висушений жаргон, який аж ніяк не нагадує мову Шекспіра, Фолкнера, Воннегута і навіть Агати Крісті?..
Становище здається майже безнадійним, проте, як сказав генерал де Голль після окупації Франції: «Ми програли одну битву, ми не програли війну!» На щастя, у боротьбі за рідну мову українці зовсім не самотні. У Європі існують кілька організацій, які борються за збереження всієї національної своєрідності континенту, за розмаїття культур, немислиме без розмаїття мов. Найвпливовіші серед них — Європейська рада мов (CEDL) і «Двомовний світ». Останній заслуговує хоча б на короткий відступ. Його засновник — француз Жан-Марі Брессан, учасник руху Опору, на моє запитання, чому він, не лінгвіст за освітою, став душею руху за навчання дітей з раннього віку як мінімум двом іноземним мовам, відповів:
— Під час війни я був парашутистом. На одне з перших завдань, коли мені доручили приземлитися в тилу ворога, щоб провести розвідувальну операцію, я летів з екіпажем англійського літака. Мови я не знав і досвіду стрибків у мене тоді ще не було. Я не говорив англійською, а англійці не розуміли по-французькому. І ось тієї миті, коли я мав стрибати, мені здалося, що в мене розстебнувся ранець парашута. Дарма намагався я жестами привернути увагу екіпажа, на мене дивилися здивовано, щось запитували, і все. І ось я стрибнув, повністю переконаний, що парашут не розкриється. Приземлившись благополучно, дав собі слово: якщо виживу в цій війні, зроблю все для того, аби люди різних національностей могли спілкуватися на мові сусіди, адже від цього може залежати життя.
Жан-Марі Брессан дотримав слова. Він став не лише творцем впливової організації «Двомовний світ», якій цього року виповнюється півстоліття, а й заснував Міжнародну федерацію споріднених міст, де Україна бере найактивнішу участь.
Підготовка до проведення колоквіуму йде непросто. Адже Вавилон знаходиться в Іраку, країні з диктаторським режимом. Організатори конференції сподіваються простягнути руку допомоги народу Іраку, звернутися безпосередньо до інтелігенції цієї країни, підтримати студентів, позбавлених спілкування з зовнішнім світом, і тим самим нагадати деяким супердержавам, що шлях до миру йде не через ізоляцію народів, а через широкий діалог. Вавилонська вежа, символ гордині людської, не піднялася до небес, але широкий багатобарвний килим мов світу не повинен злитися в похмуре сіре полотнище, за яким плентатимуться онімілі «усереднені» народи.