Що ви готові зробити за 40 копійок? Багато хто навіть полінується нахилитися, щоб підняти дріб’язок із землі. Але ж саме стільки отримують шкільні вчителі за годину зусиль, витрачених на вашу дитину.
Ця стаття стосується долі не тільки півторамільйонної армії українських учителів, а насамперед — восьми мільйонів учнів, серед яких і ваша кровинка.
Принижені і скривджені
В українській школі віє холодом. І не тільки тому, що не опалюють і дме зі щілин, — прохолоднішими стають відносини між учителями та дітьми.
Учні дедалі менше поважають тих, хто дає їм знання і має бути прикладом. Дивлячись на «Марьіванівних», які ледве зводять кінці з кінцями, учні думають: «Не дай Боже опинитися на їхньому місці». Навіть найкращі вчителі погоджуються з думкою сучасних дітей: «Якщо ти такий розумний, то чому такий бідний?» Отримавши свої мізерні зарплати (на сьогодні це — трохи більше сотні доларів на місяць), учителі не лише учням, а й самим собі не можуть відповісти на це запитання!
Всім нашим політикам, які, судячи з їх забіякуватої поведінки, обожнюють екстрим, хочеться запропонувати пригоду: хоча б один місяць пожити на вчительську зарплату. Є й інший варіант — віддавати дітей чи онуків політиків, міністрів, вищих чиновників у звичайні школи, в яких учителі за виховання їхнього чада отримуватимуть грошовий еквівалент вартості скибки чорного хліба.
Невже когось досі дивує, що червонодипломниці педагогічних вузів воліють звання «учитель» замінити на посаду простої секретарки? Дивує інше: що серед мільйонної армії жебраків і принижених учителів є багато тих, хто щиро любить навчати й виховувати дітей. Але з кожним роком їх стає дедалі менше. Ентузіазм, навіть найвідданіших, згасає. «Вимивання мізків» відбувається і у вищій школі. Якщо ситуація не зміниться, то хто втілюватиме національну ідею в життя?
Давайте дивитися правді у вічі: в нашій країні слово «вчитель» стало майже синонімом слова «невдаха». А рівень освіти, яким ми так справедливо пишалися колись, — стрімко падає.
Зарплата вчителів перетворилася у форму витонченого приниження і навіть знищення. У світі є така організація МОП — Міжнародна організація праці, до якої входить 183 держави. В цій, більш ніж об’єктивній, організації підрахували: щоб людина могла фізіологічно функціонувати, вона повинна заробляти три долари за годину. Це межа для слаборозвинених країн, до яких належить і Україна. Вчительські зарплати — не дотягують до межі виживання, не тільки морального та інтелектуального, а й фізичного.
Інколи дивуєшся: як учителям вдається зберігати власну гідність і довіру до себе? За даними соцдосліджень Центру Разумкова, саме вчителі — аутсайдери із зарплат — залишаються лідерами суспільної довіри в Україні. Хоч і до них довіра поступово знижується. У 2006 році їм повністю довіряли 26,4% опитаних (і швидше довіряли — 54,9%), а ще 2002-го рівень повної довіри був значно вищий — 43,7%.
На дні
Найвищі у світі зарплати вчителів у Цюріху (Швейцарія), де викладачі отримують 84 500 доларів на рік. На другому місці — вчителі Нью-Йорка з доходами 68 900 дол. У Литві, що не менше за нас потерпає від кризи, вчителі отримують 4 тис. літів (близько тисячі євро) і дуже незадоволені своєю зарплатою.
Вважаєте, що некоректно порівнювати Україну з розвиненими країнами? Тоді наведу ще кілька фактів. Президент США заробляє 400 тис. дол. на рік — у шість разів більше, ніж американський вчитель.
Президент Литви отримує 3500 євро на місяць, що у 3,5 разу більше, ніж литовський викладач.
Зарплата президента України становить близько 36 тис. грн. на місяць — у 30 разів більше, ніж зарплата українського вчителя.
З’їдене інфляцією фінансування галузі залишає вчителів без засобів на існування, а школи — без найнеобхіднішого. Проте освітяни покірно чекають затриманих зарплат, а суспільство залишається байдужим. Абсурд, але в країні вчителів-жебраків страйкують не знедолені, а депутати. Символами «сучасної» української освіти стають сотні старих шкільних будівель, що от-от заваляться.
Коли уряд Франції спробував знизити витрати на освіту на три відсотки, масовий страйк французьких профспілок підтримали учні та батьки. Французи чудово розуміють — зниження фінансування загрожує неконкурентоспроможністю їхніх дітей.
Страйк не лякає французьких учителів — вони мають матеріальну та моральну підтримку суспільства. Може, ви гадаєте, що це — заслуга традиційної демократії і для України, яка тільки-но стає на ноги, Франція не приклад? Тоді погляньмо на колишніх побратимів по СРСР. Литва — такий самий кандидат на дефолт, як і Україна. Але литовські вчителі страйкують.
Настане час, і доведені до відчаю українські вчителі теж скажуть своє слово.
Які важелі впливу є у профспілок? По-перше, вчителі мають право у вільний від занять час влаштувати масове пікетування державних органів — від райадміністрації до Міністерства освіти. Якщо їх не почують, учителі можуть провести страйк на робочих місцях: у школу приходити, а уроків не проводити. Або якщо всі незадоволені з’їдуться до Києва, то колона протестантів розтягнеться від вулиці Грушевського до Виставкового центру на Теремках.
Політики повинні відповісти за статтею
Хоч би що відбувалося в країні, наші діти не перестануть рости й ходити до школи. Тому нам конче необхідно нормалізувати ситуацію у сфері освіти, і для цього є два шляхи.
Перший, здавалося б — простий: дотримуватися законодавства України. У нас є ряд достойних законів у цій галузі. У тому числі Закон «Про освіту» і окремі закони про дошкільну, середню та вищу освіту.
Але сьогодні в Україні закон використовується як дишло. Найкращі закони не мають сенсу, якщо їх не виконувати. А що буде, коли виконувати, наприклад, статтю 57 Закону України «Про освіту»? Відповідно до цієї статті вчителі мають отримувати оклад, що дорівнює середній зарплаті по промисловості, тобто оклад учителя має становити понад дві тисячі гривень. А викладача вишу — вдвічі більший, тобто понад чотири тисячі гривень. Тільки в такому разі можна говорити про поступове поповнення шкіл і вузів талановитими кадрами.
Якщо хтось вважає, що тепер не час для розвитку освіти, то варто звернутися до світового досвіду. Навряд чи в переможеної у Другій світовій війні Японії або зруйнованої Кореї умови були кращі. Але вони зробили ставку на освіту і виграли майбутнє.
Створюючи для викладачів нормальні умови праці, можна піти європейським шляхом. У цьому плані цікавим є досвід Франції. В Україні, як і там, можна надати вчителям статус держслужбовців. У Верховній Раді лежить законопроект «Про надання статусу державного службовця медичним, педагогічним і науково-педагогічним працівникам». Але в умовах перманентної передвиборної гонки до його розгляду черга дійде не скоро.
Ситуація в освіті України погіршуватиметься доти, доки профспілка освітян, батьківські комітети, самоврядні організації не об’єднають своїх зусиль і не примусять владу системно займатися цією проблемою. Інакше ми програємо не лише сьогодення, а й майбутнє країни.