Сьогодні в Києві гімназіями й ліцеями вже нікого не здивуєш. Усі вони з більшим або меншим успіхом працюють у нинішній складний перехідний період. Деякі з цих навчальних закладів стали матеріально незалежними від держави. При цьому в них немає проблем із набором висококваліфікованих педагогів, підручниками й методичною літературою, не кажучи вже про комп’ютери, обладнання для спортзалів і їдалень. Одну з таких столичних гімназій — Александрійську — навіть порівнюють із кузнею кадрів британської еліти Ітон-коледжем.
У Олександрійській гімназії діти поглиблено вивчають математику, літературу, біологію, філософію, політологію, психологію, логіку, географію, екологію, менеджмент, право, економіку, інформаційні технології, іноземні мови. При цьому в кожному класі максимум 14—18 учнів. Ще цікавішою й насиченішою роблять життя гімназистів участь у спортивних секціях (таеквондо, теніс, футбол), заняття в хоровому, хореографічному, театральному й бальному гуртках і художній студії. А ще цікаві екскурсії, відвідання виставок, музеїв, театрів. Педагогічний колектив гімназії напрацьовував досвід протягом 15 років. Уже було сім випусків, і всі учні вступили до кращих вузів України й Західної Європи.
Саме Олександрійку вибрало Посольство Німеччини в Україні при пошуку бази для створення спільної українсько-німецької білінгвальної школи. Угоду підписали 12 липня нинішнього року посол Німеччини в Україні пан Дітмар Штюдеманн і директор гімназії Олександр Добровольський.
А 1 вересня цей проект почав діяти. На святі першого дзвоника, у День знань, у гімназії лунала українська й німецька мови. Привітати дітей із початком навчального року прийшли представники Посольства Німеччини, Тимчасовий Повірений у справах Німеччини в Україні, міністр-посланник пан Йоханнес Регенбрехт. Перекладач був потрібний, мабуть, лише першокласникам та батькам. Адже гімназисти поглиблено вивчають чотири іноземні мови й іще старогрецьку й латину. А от білінгвальна школа дасть випускникам гімназії можливість без адаптації до особливостей викладання продовжувати навчання у вузах Німеччини. Учні Олександрійки навчатимуться паралельно як за українськими, так і за німецькими програмами. Полікультурність у такий спосіб наповниться конкретним змістом і дасть можливість еліті нашої молоді стати в один ряд із європейцями. Є іще одна мета створення такої школи. У Києві нині живе та працює багато громадян Німеччини — це дипломати, підприємці, фахівці з різних сфер. Згадана програма дасть можливість навчати їхніх дітей в умовах, до яких вони звикли в себе на батьківщині. Для тих німців, котрі ще не вирішили, чи їхати їм в Україну, відкриття українсько-німецької школи стане додатковим аргументом на користь поїздки до нашої країни.
Під кінець хотілося б уточнити, чому гімназію назвали саме Олександрійською. З’ясувалося, ідея ця народилася за аналогією зі знаменитими ще 2—3 тисячі років тому школами Олександрії Єгипетської, у яких кілька століть зберігалися та примножувалися кращі традиції світової культури — як єгипетської, так і еллінської, східної, пізніше християнської візантійської.
І можна не сумніватися, що першокласники, котрі вперше переступили сьогодні поріг своїх класів, згодом стануть воістину освіченими інтелігентними людьми.