Ну а на мрії дітей про школу зважають далеко не завжди, бо "дорослі краще знають".
"Усі школи однакові, усе це гвинтики однієї системи. Плюс-мінус якісь родзинки", - так зазвичай розмірковували досвідчені батьки. Чи змінить щось Нова українська школа? Наскільки вона насправді нова й сучасна і чи задовольняє стейкхолдерів?
Коли робота над новим рамковим законом "Про освіту", що заклав фундамент для НУШ, тільки розпочиналася, дуже палко дискутували про те, хто ж замовник освіти, і чи є він взагалі. Це важливо, адже хто замовляє музику, навколо інтересів і потреб того й вибудовується система.
А якщо копати глибше, то все впиралося в питання: освіта - це суспільно значуще благо чи послуга? Якщо благо, то держава повинна забезпечити його кожному, незалежно від матеріяльного становища батьків, їхніх поглядів на життя й бажання чи небажання перейматися освітою дітей. І тоді регламентуюча роль держави в питаннях організації освіти має бути великою. Якщо ж освіта - послуга, тоді головне слово має бути за батьками. Слід зазначити, що чіткої й виразної відповіді на питання про те, що таке освіта, в основному освітньому законі так і не було сформульовано. Але, судячи з усього, перемогла все ж таки ідея освіти як блага.
Тим часом у розвинених країнах поширений комбінований підхід: держава бере на себе зобов'язання забезпечити всім освіту й дбати про її якість, але не диктує, що саме вкладається в зміст освіти та її форму, а вирішує це колегіяльно з усіма стейкхолдерами.
Міркуючи про те, хто ж усе-таки є замовником освіти, зазвичай говорять про державу або про батьків. Але є й третій варіянт відповіді на запитання: замовником освіти є дитина. Є цілий напрям освіти, що ставить наріжним каменем дитину з її інтересами й розвитком, а не систему або програму. Це так звана демократична освіта.
Дедалі більше шкіл упроваджують демократичні принципи навчання, і вже є освітні проєкти, в яких уся система освіти побудована за демократичними принципами, - це демократичні школи. І в Україні вони теж є.
Незабаром у Києві відбудеться Міжнародна конференція демократичної освіти IDEC 2019. Ось уже 26 років вона щорічно проводиться в різних країнах світу, але в Україні - вперше. Ця конференція об'єднує найбільш прогресивні освітні проєкти з України та зарубіжжя. До Києва з'їдуться зірки світової освіти з 20 країн, батьки й педагоги.
Напередодні форуму українські організатори IDEC 2019 провели круглий стіл "Школа: хто замовник? Батьки, діти і Нова українська школа". У ньому взяли участь представники прогресивних шкіл та освітніх проєктів, громадських організацій і батьки.
"Ми тут зібралися, щоб зрозуміти, які виклики стоять перед нами і нашими дітьми. Як ми можемо виростити систему, яка підтримуватиме проростання дітей у майбутнє", - сказав розробник інноваційних освітніх технологій Оpen school, автор проєктного табору MUcamp Євген Мірошниченко.
Такі круглі столи цікаві тим, що, по-перше, вони не схожі на прилизані й всипані блискітками ура-конференції з участю чиновників. По-друге, завдяки участі представників альтернативних освітніх проєктів тут представлено погляд на освіту під дещо іншим кутом і з іншими акцентами, що завжди цікаво. І, по-третє, круглий стіл зібрав для спільної дискусії представників різних шкіл (державних і приватних, альтернативних і традиційних), що буває нечасто.
Учасники круглого столу шукали відповіді на кілька питань.
Хто замовники шкільної освіти і які їхні потреби?
Співзасновник і керівник школи "Афіни" Олексій Греков: "Запитання безглузде, оскільки в Законі "Про освіту" немає визначення, що таке освіта. Тому шкільна освіта є оксюмороном, відповідно, замовника того, чого немає, не може бути".
"Чи є замовники освіти? За ідеєю, це держава, тому що той, хто платить гроші, той і замовник, - вважає Євген Мірошниченко. - Насправді, якщо ми подивимося, що відбувається, - це таке собі підтримання інерції, яке тягнеться ще з ХХ століття. Згасаюча тенденція, спроба підмінити справжню освіту механічним перебуванням певного часу в школі. При цьому основна тенденція, яка зараз спостерігається і в школі, і в батьків, і яка мене сильно лякає, це забирання в дитини вільного часу. Ця тенденція дуже небезпечна. Якщо ми придумуємо, який будинок побудувати, у нас є принаймні вимоги. Держава не має цього задуму, оскільки погляд на освіту - в минуле. Це головна проблема".
"Дуже сумно, що тут немає представника найголовнішого замовника, на мою думку, зараз - держави, - каже директорка Технологічного ліцею "Ліко" Олена Кухаревська. - Чомусь вони нас не чують, не хочуть з нами розмовляти, якось ми надто їм дошкуляємо, я так підозрюю. Легше без нас".
Більшість учасників круглого столу погодилися з тим, що замовником освіти має бути дитина й батьки як представники її інтересів.
"Для того щоб отримати інноваційно спроможну дорослу людину, ми повинні дозволити їй в дитинстві виростити і виробити власний унікальний погляд на світ, на процеси, які відбуваються в ньому, на проблеми, що виникають у світі, країні, суспільстві, - зазначив член Альянсу за самоспрямовану освіту Станіслав Самикін. - Навіть виходячи з простої ринкової логіки, замовником послуг має бути той, хто ними користується. На жаль, в існуючій нині системі координат діти не вважаються здатними це робити. Тому виразниками їхньої волі, потреб та інтересів виступають їхні батьки… Але проблема в тому, що батьки дуже різні. У них різні уявлення про те, що таке хороша і погана школа. Неможливо визначити портрет української школи, правильний з погляду батьків. За фактом головним замовником шкільної освіти в Україні є держава в особі чиновників. А чиновники зацікавлені у двох простих речах: перше - щоб не закінчувалися фінансові потоки, друге - щоб їх не звільняли, не скорочували і не позбавляли насидженого місця. Тому, на мою думку, потреби держави - потреби чиновників повністю задовольняються. А потреби громадянського суспільства, бізнесу, освітнього співтовариства задовольняються за залишковим принципом - наскільки вони можуть вплинути на державу".
Засновниця і виконавча директорка Papaya school Ірина Браницька: "Хто замовник освіти? З моєї позиції це, звісно, дитина. Але що я бачу? До мене приходять батьки, тому що вони начебто мають представляти інтереси дитини, правильно? Але діти залишаються у звичайних школах. Чому? Тому що страшно. Чи може бути замовником освіти страх? Не впевнена. А хто залишається в моїй школі? Ті, хто протестує - ми не хочемо в ту школу, бо там дитині погано. Чи може бути замовником освіти бунт? Не знаю. Кому добре? Тим, хто погодився, що дитина хоче в школу, що найстрашніший час для неї - канікули, коли немає школи - товариства й простору, де дитину розуміють, приймають, де їй добре".
"Коли ми пішли в регіони, ми просто прозріли від величезної кількости батьків, які за законодавством є виразниками запитів своїх дітей, але яким байдуже, - наголосила засновниця і керівниця онлайн-школи Наталія Лимонова. - Тобто вони здали своїх дітей, як у камеру схову, у школу, щоб вони там побули, щоб за ними там просто наглянули. Освіта для батьків - це найважливіший пункт для того, щоб діти були щасливими. Тому що це покоління дітей, які дуже просунуті, а батьки досі ще не вірять у те, що вони можуть самостійно й відповідально щось вирішувати. Бо батьки жили так, їх навчали так, вони пройшли стандартну школу "ми вивчилися, і діти вивчаться". На жаль, понад 80% нашого населення мислить поки що такими-от рамками. Я вважаю, що замовником освіти можуть бути й діти. Бо поки що ми маємо батьків, які не розуміють потреб своїх дітей, і ось на цьому треба робити дуже великий наголос".
"Є речі, в які ми з командою дуже сильно віримо, - каже авторка і керівниця освітнього проєкту "Майбутні", директорка програм управлінського розвитку Києво-Могилянської бізнес-школи Наталія Черепухіна. - Наприклад, можуть бути створені умови, щоб діти вчилися розуміти свої бажання, щоб пробували, помилялися, щоб бачили результати своїх дій, бажань, вчинків, щоб за підтримки дорослих, які розуміють, що цей процес дуже важливий, і хочуть підтримати їх у цьому напрямку розвитку, могли давати зворотний зв'язок, могли ставити правильні запитання. Щоб діти розбиралися самостійно, щоб були здатні розуміти себе і світ, рухатися, бути гнучкими. Але це неможливо, якщо немає свободи вибору, якщо немає множинности вибору, коли тебе оцінюють (ставлять оцінки або в інший спосіб), коли немає вільного часу. От приходять діти і кажуть: "Я не знаю, чого хочу". А мама каже: "Зробіть щось із ним, він нічого не хоче". Насправді, коли їм було дев'ять років або вісім, у них був дуже щільний графік: уроки, домашні завдання, гуртки. Їм було ніколи нудьгувати, думати, розуміти власні бажання. Тому вільний час важливий. Є такі відчуття, що в 15+ їм півроку треба нічого не робити для того, щоб побачити в собі іскорку, зрозуміти, чого вони хочуть. Ця атмосфера й умови, коли дитина може спробувати, якщо захочеться - продовжувати, ні - кинути, мені здається, дуже важлива. Інша річ - я не впевнена, що більшість батьків і вчителів усі ці глибинні штуки розуміють, можуть із цим упоратися, упоратися зі своїм страхом за майбутнє дитини, повірити, що вона впорається краще зі своїм життям, і довіряти. Я думаю, важливо робити кроки, щоб батьки й учителі в цьому напрямку розвивалися".
Голова ГО "Батьківська спілка" Андрій Близнюк: "Основне, чого б я хотів - щоб дитина навчилася під час навчання вчитися без учителя, знаходити знання. У законі написано, що діти у нас, виявляється, "здобувачі освіти". Як вони "здобувають", насправді - незрозуміло. На сьогодні вони "приймачі" - що вклали, те мусиш прийняти й відзвітувати. Тому важливо було б прищепити вміння здобувати знання, причому через практику. Знання, які не забудуться, як у мене забулося 90% шкільних знань. Це перше. Друге, що мені важливо, - щоб дитина виросла вільною людиною. Вибираючи школу, я зрозумів, що практично всі школи досягають цілком протилежного ефекту. Не може дитина вирости вільною в авторитарному середовищі. Учителі перебувають в авторитарному середовищі, тому вони не можуть навчити дитину свободі. У цій ситуації мені настільки стало сумно, що я зрозумів: навіть віддати дитину в якусь приватну чи альтернативну школу - це не варіянт. Бо в нас суспільство й уся система освіти так побудовані. Відповідно, треба міняти систему... Держава як замовник мене зовсім не влаштовує. Я за те, щоб скоротити авторитаризм в освіті, дати максимальну свободу вчителеві. Я б запропонував сьогодні започаткувати рух за демократичну, вільну школу".
Інна Поліщук: "Я - мама двох дітей, і правду тут казали, що більшість батьків "не переймаються" або бояться того, що відбувається. Неможливо замовити те, чого ми не знаємо. Якби нам двадцять років тому сказали: "Ви хочете iPhone?", - ми не знали б, що це таке. Так ось, 80% батьків не знають, куди вони дітей віддають. …Я зараз активно займаюся тим, щоб зібрати людей, які вміють викладати інакше. Я роблю бренд хорошим педагогам. Давайте працювати разом. Бо багато дітей, мало батьків, які розуміють ситуацію, мало хороших педагогів".
Чи є в принципі рішення, які задовольняють усіх, і наскільки таким рішенням є Нова українська школа?
Ідеальної школи, що задовольняє всіх, не існує, переконані учасники круглого столу. Не може бути універсальним рішенням і Нова українська школа.
Станіслав Самикін наголошує: "Рішенням, на мою думку, є лібералізація шкільної освіти в Україні й надання можливости всім стейкхолдерам створювати безперешкодно навчальні заклади, формувати власні навчальні програми, залучати в школи родини і батьків, які цих цінностей та орієнтирів дотримуються. На основі цих рішень розбудовувати якісь інноваційні програми, створювати конкуренцію державній школі".
Викладач фізики столичного ліцею Вадим Зінчук: "Я би так сказав - я представник бунтівників з державної системи освіти. Ще залишилася невелика кількість державних ліцеїв, які поділяють ідеї свободи, демократичної освіти, і зокрема наш ліцей належить до таких. На мій погляд, фокус потрібно переводити на управлінську державну систему, бо як не крути, ми всі від неї залежимо. Це гроші наших платників податків, і від держави треба вимагати, щоб ці гроші йшли на користь освіті, а не просто тринькалися на піраміду. ...Свободу школам! Експериментальні майданчики (Рішельєвський ліцей, 145-й, Русанівський, 27-ма харківська школа) - ми говоримо про це постійно, але нас ніхто не хоче чути. Скажу вам відверто, ми намагаємося вклинюватися в державну машину, але нас звідти вичавлюють і пропонують безглузді стандарти у вигляді проєкту наукових ліцеїв".
"Я мав досвід роботи вчителем у державній школі і у приватній, - каже радник з мовних питань фінського проєкту підтримки реформи НУШ, експерт ГС "Освіторія" Ігор Хворостяний. - Переконаний, що й державні школи можуть бути багато в чому прогресивними…Тут справа в інструментах, які ми надаємо тому ж таки учневі як замовнику освіти та вчителю, який досить часто є транслятором цих інструментів. Чудово, коли є альтернативна, прогресивна школа, де таких учителів багато, і колектив, об'єднаний цим. З іншого боку, і в класичних школах є такі вчителі. Це про "все вирішують кадри"… Навіть у межах стандарту можна творити багато цікавого й неординарного".
Олексій Греков: "Загальних рішень у принципі не може бути, оскільки всі різні, тим більше коли ми говоримо про демократичну освіту. Нова українська школа фактично зафіксувала все те, що є зараз, і це нічого про майбутнє не говорить. Знаєте, є така гарна модель: державна освіта - це така булка з родзинками. Оці от маленькі школи є родзинками. Вони начебто булці належать, але смак у них зовсім інший. Вони, звичайно, надають смаку цій булці, але за великим рахунком ні родзинки не заважають булці, ні булка родзинкам. Так от ми і є ті родзинки, які надають смаку нашій такій однаковій освіті, і добре, що всі ми різні..."
Експертка з альтернативної освіти Наталія Тарченко: "Я думаю, те, що відбувається в Україні, і можливості, які в нас з'явилися для розвитку, вони унікальні. Ми маємо визнати, що ці можливості, ми називаємо це лазівками законодавства, говорять про те, що хоча освітою дорослих нам треба займатися, запит на інше вже є".
Якою має бути українська школа майбутнього?
Андрій Близнюк наголошує: "Школа майбутнього має бути демократичною, де діти нарівні з дорослими керують процесами, несуть відповідальність. Вона має бути вільною, максимально без авторитаризму, без насильства, без примусу. Насильство буває не тільки фізичним, а й психологічним. Я вважаю, що на сьогодні основна маса шкіл побудована на принципах психологічного насильства".
"Для мене школа майбутнього - це школа без стін, без кордонів, - каже Олексій Греков. - Незалежно від того, куди ви приїхали, ви можете розвиватися. Взагалі для того, щоб була та школа, яку ви хочете, нічого міняти не треба, ви можете реально тут це створювати".
"Головне завдання освіти - мультиперспективність, - вважає Олена Кухаревська. - Що стосується майбутнього української школи, звичайно, треба будувати свою школу. Добре у Фінляндії, скрізь добре, але ми інші, у нас є свій менталітет".
"Нам потрібно просто розчистити місце, де проросте нове, - вважає Євген Мірошниченко. - Нове буде дуже різне й по-різному розвиватиметься. Ми не можемо на законодавчому рівні поміняти систему, бо є її дуже великий опір. Одне з рішень - створювати вільні зони, експериментальні майданчики, де діють стартапи".
Паростки нового в освіті пробиваються подібно до тендітних пагонів з-під асфальту. Затребувана часом школа майбутнього проростає крізь моноліт системи.