Здається, це було зовсім недавно: пробудження під бадьору музику з радіоточки і дзвінкий голос диктора, що закликав: «На зарядку шикуйсь!». А ще — спортивні гуртки, дитячі літні табори та щорічні шкільні профілактичні огляди. Нині зарядку замінила реклама, спортивні секції замінили гральні автомати, літні табори продано релігійним організаціям та багатеньким дядькам, а на колишніх спортивних майданчиках височіють житлові будинки або розрослися базари.
… і на асфальті Фото: Сергій П’ЯТЕРИКОВ |
П’ята, сподіваюся — остання, така смерть сталася в місті Кам’янці-Бузькій, що на Львівщині. І теж на фізкультурі. П’ятикласник пробіг лише одне коло. Пізніше лікарі сказали, що причиною смерті було порушення функціонування судин мозку. А це означає, що хлопець міг піти з життя від невеликого перевантаження у будь-яку хвилину. Можливо, так і є, але цей аргумент занадто простий, щоб виправдати ланцюжок трагедій на уроках, покликаних зміцнити здоров’я.
То що ж таке — українська фізична культура? Невже вона приносить лише прикрощі?
Тести заради тестів
Здавалося б, про здоров’я у нашій державі дбають. 1996 року було прийнято Програму державних тестів і нормативів фізичної підготовленості населення. Для чого? Тоді наше керівництво прагнуло влитися до європейських структур, а Європа поставила умову — нація повинна бути здоровою. Щоб не пасти задніх, розробники програми вирішили підвищити нормативи до норм комплексу ГПО «Готовий до праці і оборони» 1972 року. А в ролі аргументів подали не реальне дослідження фізичного стану післячорнобильського покоління, а посилання на досвід США та Західної Європи. А потім, під час досліджень, багато викладачів фізкультури, за радянською звичкою, заповнювали звітні форми про виконання нормативів «зі стелі».
Одним із тих, хто протестував проти цього, був викладач, а нині — доктор біологічних наук, професор, проректор з науково-педагогічної роботи Львівського національного медичного університету ім. Д.Галицького Анатолій Магльований.
— Ще коли студенти виконували норми ГПО, — розповідає він, — я ніколи не завищував їхніх результатів. Але таких, як я, було небагато. У нас і тепер є вчителі фізкультури, які забули, чому вони повинні служити. А повинні служити здоров’ю дитини — тренувати дітей, щоб вони ставали здоровішими. У 10—12 років потрібно пропонувати дітям вправи для розвитку сили, наприклад згинання — розгинання рук з опори лежачи на підлозі, і збільшувати навантаження поступово. Тому я й кажу, що вчителі фізкультури мусять подавати правдиві результати досягнень учнів на уроках фізкультури. Тоді нормативи фізичного навантаження можна було б адаптувати до реалій. Так вибірково діють у США.
Я можу це стверджувати, бо вивчав програму фізичного виховання загальноосвітніх шкіл США. Там вона формується у кожному штаті відповідно до того, скільки в ньому є спортивних споруд і спортивних залів. Якщо багато — то в школі лише один урок фізкультури, тому що дитина має змогу 5—6 разів на тиждень відвідувати басейни, спортивні зали. Якщо ж у штаті слабка матеріальна база — про це мають подбати у школі. Тому в половині штатів США у школах проводять по шість уроків фізкультури.
У нас же 60—70 відсотків шкіл, особливо сільських, спортивних залів не мають. Вчитель фізичної культури виводить дітей надвір, дає завдання пробігтися навколо школи або навколо майданчика, на якому пасуться корови, і після того, якщо в школі є футбольний м’яч, дає його хлопцям. Дівчатам — волейбольний або якісь ракетки, щоб пограти в колі. На тому урок фізичної культури закінчується. Час від часу вчителі згадують про нормативи і починають приймати їх в учнів без попередньої підготовки. Цього не можна робити, бо нормативи дуже складні.
Наприклад, підтягування на перекладині — вісім разів для хлопців. Я скажу, що це теж забагато. Важко також хлопчикам-п’ятикласникам 28 разів виконати норматив з розгинання рук з опори лежачи на підлозі. Бо навіть студентів першого курсу до виконання цього нормативу для 11—12-літніх треба готувати протягом місяця-двох.
Є й такий швидкісно-силовий норматив — «Стрибок у довжину з місця». Хлопці на «п’ять» мають стрибати 187 сантиметрів, а дівчата — 157. Вправа ця неважка, але її так само діти не виконують.
Не бачу користі для здоров’я дітей і від виконання ще однієї вправи — забігу на 60 метрів. Одинадцятирічні хлопці мають вкластися у 8,4 секунди, а дівчата — у 9,2. Цей норматив я б теж скасував.
По-перше, щоб випробовувати швидкість, можна було б дати завдання пробігти 30 м як дівчаткам, так і хлопцям. Нинішній норматив нереальний ще й тому, що розрахований для хорошої легкоатлетичної доріжки. А як у селі, де немає такої доріжки, розвинути передбачену нормативом швидкість? Та що там село. Зазирніть у будь-яку звичайну міську середню школу. Де взагалі там можна пробігти 60 метрів? Тоді як 30 метрів можна пробігти на баскетбольному майданчику. Це ще раз підтверджує, що нормативи написані зі стелі. І виконувати їх без підготовки не лише важко, а часто й небезпечно.
Чому? Бо нетреноване серце відразу зреагує на надмірне навантаження. Отже, ці та інші нормативи слід переглянути й наблизити до реального фізичного стану наших дітей. І не боятися того, що скажуть про нас у Європі чи в Америці.
Я б сьогодні відмовився від так званих обов’язкових нормативів, а дав би стандарти, до яких мають прагнути діти. А оцінку можна ставити за техніку, за рухливу гру, за те, що навчився передати пас під час гри в баскетбол, навіть за те, що вміє розрізнити футбольний і баскетбольний м’ячі. Навчивши техніки рухів, вправ, згодом можна починати і гру.
Трагедії у школах сталися не лише через невідповідні нормативи. Наші вчителі фізкультури читають усе, але не дочитують до кінця. Для прикладу, є додаток №2 «Про державні нормативи», в якому чітко прописано, що до їх виконання допускаються треновані особи, які пройшли медичне обстеження і допущені лікарем до тестування. Назвіть мені треновану особу, в якої низький рівень фізичної підготовки. Нехай мені покаже хоч один учитель заявку учня на складання нормативів і підписаний лікарем допуск до тестування.
Медичні огляди
У нас жартують: якби знав, де впаду, подущину підклав би. Саме такою подущиною від трагедій на уроках фізкультури могли б стати вчасно проведені медичні огляди учнів. Якщо ви думаєте, що це надто складна процедура, то дуже помиляєтеся.
Щоб визначити фізичний стан учня або студента, не потрібно примушувати їх пробігати 1500 чи навіть 100 метрів, — продовжує професор Анатолій Магльований. — Треба подивитися, як реагує на навантаження серцево-судинна система, тобто яка частота серцевих скорочень. Їх можна визначити з допомогою електрокардіографа. Все, що слід перед цим зробити, — 20 присідань за 30 секунд або ліг — встав — ліг — встав. Є й градація, за якою легко визначити, якому рівню фізичної підготовки відповідає та чи інша частота серцевих скорочень. Під час таких досліджень людина дуже не напружується, але серце показує весь рівень фізичної підготовленості.
Стрибати чи бігати?
Є багато обґрунтованих претензій до самих нормативів. З ними не згодні навіть окремі викладачі.
— Ми відходимо від загальноприйнятих нормативів уже сьогодні, — розповідає вчитель фізкультури Львівської академічної гімназії при НУ «Львівська політехніка» Оксана Жук. — Якщо я бачу, що дитина має більшу вагу чи менш розвинена, то опускаю планку вимог. Підбираю простіші вправи, які підводять її до норми. Так поступово, крок за кроком дитина прийде до перемоги над собою, яка буде оцінена найвищим балом.
Для старшокласників привабливіші спортивні ігри, як, наприклад, волейбол, баскетбол, футбол тощо. Молодші ж діти спочатку вчаться згинатися, подавати м’ячі, падати. Метод звичний — від простого до складнішого. Від передач у парах до передач у групах, вміння прийняти і передавати м’яч.
Це велика проблема, що в деяких початкових класах уроки з фізкультури й досі ведуть не спеціалісти, а так звані класоводи. Тобто вчителі початкових класів, які заміняють вчителів фізкультури. Нерідко буває, що учні таких шкіл не знають, як повернутися праворуч чи ліворуч. Але найгірше, що в молодших класах у дітей не розвивають таких рис, як спритність і координація рухів. Бо якщо силу, витривалість пізніше все ж таки у школярах можна розвинути, то спритність, швидкість і координацію — дуже складно. А відтак, нормативи для старшокласників щодо швидкості та витривалості для дівчат слід переглянути.
Одне з надзвичайно важливих завдань для шкільних учителів — примусити дітей більше рухатися. Адже раніше як було: вивчив учень домашні завдання — і на вулицю гратись. Тепер у дітей інші пріоритети, інші забавки. Простими заборонами тут нічого не досягти, залишається єдине — зацікавити дітей ігровими видами спорту і привести їх у спортзали, на спортивні майданчики. А там — свої проблеми: дитячих тренерів стає дедалі менше, закриваються спортивні школи. Більше того, чиновники поділяють види спорту на перспективні і неперспективні. Фехтуванню пощастило, бо воно приносить медалі, а волейбол та ряд інших видів масового спорту чиновники зараховують до неперспективних.
Скільки співрозмовників, стільки й думок. Але вчителі одностайні в одному — уроки фізкультури потрібні для того, щоб діти ставали здоровішими, а не гинули від фізичних навантажень. Як цього досягти? Це —тема для дискусії.