Щорічні проблеми з друкуванням та розвезенням підручників, нестача їх у школах, особливо сільських — із цим стикається кожен міністр освіти в Україні. Бюджет непередбачуваний, будь-які обіцянки давати небезпечно... Чи можна вирішити проблему іншими способами? Приміром, упровадити в освітній процес електронні підручники. Такий пристрій уже існує в Україні. Поширення електронних «читанок» істотно полегшить «підручникове» навантаження на МОН — і гаманці батьків школярів. Утім, державної програми з упровадження електронного підручника у шкільну програму наразі немає.
Напередодні нового навчального року віце-прем’єр Борис Колесников подарував президенту Віктору Януковичу iPad (планшетний ПК від компанії Apple) і запропонував із наступного навчального року забезпечити такими пристроями всіх дітей-сиріт. «Немає жодних проблем з організацією, і ми вже з Міністерством промислової політики пропрацьовуємо це питання для виробництва на українських основних фондах», — наголосив Колесников.
Не зовсім зрозуміло, що збирається виробляти Борис Вікторович, — Apple навряд чи подарує нам свої технології. А закупити для школярів iPad’и вартістю від 5 до 12 тис. грн. навряд чи зможуть як наша держава, так і батьки. Тим паче і планів таких немає. Зате на заводі тайванської компанії Hon Hai (торгова марка Foxconn), відомої, зокрема, як складальник пристроїв Apple, складають електронний підручник, який уже незабаром стане доступний на українському ринку. Либонь, акція віце-прем’єра засвідчила: уряд готовий дати зелену вулицю повсюдному впровадженню таких пристроїв у школах.
У світі до таких нововведень ставляться по-різному. Так, Демократична партія США виступила в конгресі з пропозицією до 2012 р. забезпечити кожного американського учня електронними «читанками». Вартість цього проекту оцінюється в 9 млрд. дол., проте, як стверджують фахівці з дослідницької організації Democratic Leadership Council, після перших чотирьох років впровадження електронні підручники дадуть можливість щорічно заощаджувати 500 млн. дол.
Водночас наші північні сусіди сприйняли електронні підручники не надто прихильно. Нещодавно московська влада зупинила експеримент із апробації у школах рідерів «Дігітека». Пристрій так і не одержав висновку щодо безпечності для здоров’я школярів. Хоча, мабуть, головною причиною стали активні протести видавців підручників, які злякалися за свій кусень хліба. Поліграфічне лобі виявилося сильнішим за «електронне».
Легкий, безпечний… захищений?
Українське Міносвіти проект електронного підручника підтримало охоче. Причому ще тоді, коли міністром був Іван Вакарчук. У лютому ц.р. видавництво «Освіта», Інститут інноваційних технологій і змісту освіти МОН України та компанія «Мост Паблішинг» явили на суд громадськості альфа-версію електронного підручника — Pocketbook 901. Упродовж кількох місяців ця модель апробувалася у школах України. Врахувавши побажання учнів і вчителів, розробники внесли низку змін у конструкцію та програмне забезпечення. У результаті нещодавно було презентовано симпатичнішу модель Pocketbook Education. Висновки МОН і МОЗ позитивні: електронний підручник не псує зір, користуватися ним зручно, наповнення відповідає педагогічним вимогам, отже, застосовувати в навчальному процесі можна.
Постає питання: чому не було оголошено тендер на розробку цього пристрою, в якому, крім компанії Pocketbook International, могли б узяти участь й інші виробники гаджетів? Але ж і державні закупівлі електронних підручників наразі не передбачені. Уряд не проти, компанія активно піарить своє дітище, обіцяючи випустити його в роздрібний продаж у жовтні — на початку листопада. Рішення ж у приватному порядку мають приймати батьки.
Якими ж є переваги й недоліки українського електронного підручника?
Однією з головних зручностей називають невелику вагу — лише 544 г. Приємно ходити в школу з легкою торбинкою замість стосу важких підручників. Заряду батареї Pocketbook Education вистачає мінімум на 7000 гортань або на шість-сім годин прослуховування аудіофайлів формату mp3 у навушниках.
Безпечним для зору вважається дисплей, створений на основі технології E Ink («електронне чорнило»). Він відбиває світло як звичайний друкований аркуш, і має кут огляду більший, ніж у рідкокристалічних дисплеїв. Окрім того, може відображати текст і графіку нескінченно довго, не споживаючи при цьому електроенергію. Це не ноу-хау — технології «електронного паперу» та «електронного чорнила» розроблені ще в минулому столітті і сьогодні використовуються у всіх електронних книгах. Є в них і недоліки — так, дисплеї на основі «електронного чорнила» дуже повільно оновлюють зображення порівняно з РК-моніторами, що не дозволяє ефективно відображати рухомі об’єкти.
Розмір екрана Pocketbook Education відповідає сторінці паперового підручника — його діагональ дорівнює 9,7 дюйма (22,84 см). (Це теж не ноу-хау: рідери з аналогічним розміром екрана — інших виробників і з іншим функціоналом — є на українському ринку, щоправда, вони у півтора-два рази дорожчі). Здавалося б, що більше, то краще, — але ж розмір шрифту завжди можна збільшити. Співпадання форматів рідера та підручника начебто полегшує орієнтування по сторінках. Та варто лишень змінити масштаб перегляду або перевернути текст горизонтально — і відповідність буде втрачено.
Наразі екран «читанки» не може відтворювати кольорових зображень. Звісно, 16 градацій сірого дозволяють прийнятно відтворити ілюстрації. Проте, наприклад, фізичній карті світу або анатомічному малюнку бракуватиме наочності. Та й дітлахам без кольорових малюнків буде нудно.
Екран у Pocketbook Education — потенційно вразливе місце. Зате корпус — із металевою задньою панеллю. Для додаткового захисту можна буде докупити спеціальний чохол. Загалом, за словами розробників, від випадкового падіння з парти пристрій застрахований. А якщо книжкою — та по голові? Тицьнути в екран чимось гострим, жбурнути об стіну, наступити або випадково сісти зверху, кинути в калюжу чи кучугуру — такі «польові випробування» проходили багато мобілок школярів. Чи витримає їх Pocketbook Education? Чи, може, діти побережуть дорогий пристрій, розуміючи, що за його псування батьки по голівці не погладять?
У Pocketbook Education буде Wi-Fi і Bluetooth. «За наявності організованої мережі доступу можна створити розвинену систему обліку успішності школяра, надати йому можливість переглядати освітні сторінки в Інтернеті», — зазначив віце-президент компанії Pocketbook International Олег Науменко. Розробники запевняють: нічого такого, що виходило б за межі шкільної програми, учень собі закачати не зможе.
Програмне забезпечення Pocketbook Education орієнтоване суто на учнів: там є розклад занять, калькулятор, ліцензійні словники; режим читання передбачає розширений набір функцій, що сприяють пошуку і конспектуванню матеріалу. Пристрій підтримує 12 форматів книг і чотири формати зображень.
Кілька слів про цифрові версії підручників та захист авторських прав. Коли друкують затребувані книжки, великою є спокуса «лівих» тиражів, за які автори нічого не одержать. За словами Олега Науменка, у випадку з електронними підручниками автори укладають договір із інтернет-ресурсом, що викладає їхні книжки, і одержують відрахування з кожної купівлі. «Всі підручники, розміщені на нашому сайті, матимуть надійний захист (DRM) від несанкціонованого доступу, їх можна буде читати тільки на тому пристрої, для якого вони куплені», — наголосив він.
Зазначимо, що на сьогодні системи digital rights management (DRM) не вважаються абсолютно надійними через низку недоліків, тому в багатьох країнах для них додатково встановлено правовий захист. Крім того, DRM створює незручності навіть при легальному копіюванні файлів — приміром, користувач може стикнутися з труднощами, якщо захоче відкрити закачану книжку на іншому (власному ж) пристрої.
Ціна питання
На сьогодні ймовірна вартість електронного підручника — близько 2500 грн. Розробники запевняють, що він окупиться батькам за кілька років.
Здійснимо нескладні підрахунки. Один підручник коштує в середньому близько 40 грн. Відповідно, на суму, викладену за електронний підручник, можна придбати близько 60 книжок. На рік школяру потрібно 10–15 навчальних книжок. Таким чином, купівля рідера відшкодується за чотири-шість років.
Декілька нюансів. По-перше, більшості дітей не потрібно купувати повний комплект підручників. Держава, нехай і нерівномірно, із запізненнями, але поставляє навчальну літературу в державні школи. Докуповують зазвичай атласи, карти, робочі зошити, задачники, підручники з мов. Часом учитель радить придбати підручник, скажімо, з біології або хімії, кращий, ніж ті, що є у шкільній бібліотеці. Але ж не весь комплект! Звісно, в сільських школах гостріше відчувається нестача навчальної літератури. Та все-таки держзамовлення розраховане і на них. Не охоплені держзамовленням приватні школи, але їх у країні лише 1%, у них навчаються 1,2% школярів.
Нюанс номер два. Крім електронного пристрою для читання, батьки муситимуть придбати цифрові версії всіх підручників. Коштують вони дешевше за паперові — 10–15 грн., відповідно, це додаткові 100–225 грн. на рік і 1100–2500 грн. за всі роки навчання.
І третій нюанс. Якщо припустити, що електронний підручник проживе з дитиною всі 11 років її навчання, а потім перекочує з нею до інституту або перейде у спадок молодшому брату чи сестрі, ціна здається виправданою. Та скільки насправді проживе цей пристрій? Ми бачимо, як за кілька років зношуються мобільні телефони, «морально застарівають» комп’ютери. Якщо електронний підручник швидко вийде з ладу і доведеться купувати новий, де ж тут економія? Крім того, студенту вже знадобиться пристрій із набагато ширшим набором функцій — хоча б нетбук (який, до речі, можна придбати за ті ж 2500 грн.).
Між іншим, на лютневій презентації директор видавництва «Освіта» Борис Максимець зазначив, що рідер орієнтований на учнів середньої і старшої школи. Мінус чотири роки використання?
А в майбутньому?
Розробники обіцяли, що в майбутньому електронний підручник стане більш доступним у фінансовому плані — можливо, вже наступного року його можна буде купити за 1000 грн. З іншого боку, передбачається, що надалі модель удосконалюватиметься, доповнюватиметься новими можливостями. Зрозуміло, що більш «наворочений» підручник не може бути дешевшим. Утім, шляхи розвитку пристрою істотно обмежені, з одного боку, виключно освітніми функціями (ніщо не має відволікати користувача від навчального процесу), з іншого — технологічними особливостями (так, на E Ink-дисплеї не можна переглядати відео). Отже, якщо і з’являться моделі з різною комплектацією, то ціновий діапазон не буде критично великим.
Окрім рідерів Pocketbook, український споживач знайомий і з моделями інших виробників: Ergo, iRiver, Sony, View Sonic та ін. Чи можна очікувати, що в майбутньому компанії-конкуренти випустять на ринок власні електронні підручники?
«Безумовно, вони можуть випустити такий пристрій, але для його розробки витратять дуже багато часу, крім того, їм дуже важко буде досягнути прийнятного рівня функціоналу», — вважає Олег Науменко.
Мотивація розробників залежить від затребуваності продукту на ринку. І в даному випадку велике значення має позиція Міносвіти: прийме воно рішення щодо державних закупівель електронних підручників чи придумає, нарешті, як вирішити проблеми з друком паперових? Підтримуватиме одного виробника (не залишаючи вибору нам, споживачам) чи оголосить тендер на кращі моделі? Чи посприяє «гуманізації» ціни на рідери? А може, просто візьме курс на створення навчальної літератури, спеціально призначеної для читання на будь-яких більш-менш безпечних для зору електронних пристроях, а також підтримає розвиток більш універсальних (як, наприклад, багатофункціональні планшетні ПК) та безпечних для здоров’я технологій? Питання в тому, чиї інтереси захищає міністерство в даній ситуації.
Маленький нюанс: зміст електронних підручників коригувати набагато простіше й дешевше, ніж перевидавати паперові. Політикам, які активно просувають власні ідеологічні погляди у шкільну програму, ця обставина може здатися дуже привабливою...
Не менш цікаво, як сприймуть «електронних конкурентів» вітчизняні книговидавці — оголосять війну, як у Росії, чи поквапляться увійти в долю? Очевидно, багато залежить від пріоритетів і симпатій можновладців. А вони (судячи з того, що сьогодні в Україні видається 0,3 книжки на людину на рік, а законодавство про книговидання залишається важкотравним), не надто прихильні до продовжувачів справи Івана Федорова.