«Я — студент віртуального університету», — вже наступного навчального року зможуть сказати багато українців. І йдеться аж ніяк не про учасників чергової «розумної» комп’ютерної гри. Планується, що з осені 2005-го свої двері відчинить перший у Центральній і Східній Європі ВНЗ, який оселився у Мережі, але при цьому надає абсолютно реальну освіту. Причому, обіцяють хрещені батьки нового навчального закладу, найвищої якості.
З ідеєю створення е-університету рік тому виступило керівництво НТУУ «КПІ». Почин київських політехніків підтримали ЮНЕСКО та 15 університетів із дев’яти країн Центральної і Східної Європи. Днями учасники цього масштабного проекту зібралися у Києві, де підписали меморандум про заснування міжнародного громадського об’єднання «Центрально-східноєвропейський віртуальний університет», обговорили модель взаємодії, концепцію, статут, принципи формування президії і веб-сайту створюваної міжнародної структури.
— Проект допоможе об’єднати зусилля найпотужніших науково-технологічних та інженерних університетів дев’яти держав, з одного боку, для впровадження новітніх технологій навчання, з іншого — для інтеграції їхнього досвіду, досягнень, навчальних програм, кращих напрацювань, — переконаний ректор НТУУ «КПІ» Михайло Згуровський. — Світовий досвід переконливо засвідчує: віртуальні університети потрібні, вони справді затребувані. Скажімо, у Західній Європі протягом останніх п’яти років успішно працює е-університет NETTUNO, який об’єднує 38 ВНЗ із п’яти країн.
Безумовно, у плани ініціаторів проекту аж ніяк не входить протиставляти дистанційну освіту традиційній університетській. Просто е-ВНЗ має величезну перевагу — можливість ігнорувати таке поняття, як відстань. Тобто одного дня студент зможе в режимі on-line прослухати, скажімо, лекцію професора Технологічного університету Брно (Чехія), наступного дня — його колеги з Талліннського технологічного (Естонія), потому — викладача Донецького НТУ... Як відомо, Болонський процес передбачає кредитно-модульну систему організації навчання і схвалює студентську мобільність у межах загальноєвропейського університетського простору. Більшості студентів із пострадянських країн таку свободу пересування освітньою траєкторією може надати саме е-ВНЗ. Провчитися, наприклад, місяць-другий у Державному інженерному університеті Вірменії, потім — семестр у литовському Каунаському технологічному, а опісля ще й махнути на консультацію до педагога з Варшавського технологічного (Польща) або Будапештського університету технологій і економіки (Угорщина)... Багато людей можуть собі сьогодні таке дозволити? А для студента-віртуальника це — природна річ. Звісно, навчання в е-ВНЗ буде не безплатним: створюваний університет має стати самоокупною структурою. Але, в будь-якому разі, вартість е-освіти планується встановити на цілком демократичному рівні, який не перевищуватиме ціни на заочне навчання у вітчизняних ВНЗ.
— Відкритий віртуальний університет — це не лише можливість навчання студентів із різних країн, — вважає перший проректор із наукової роботи НТУУ «КПІ» Юрій Якименко. — В ньому можуть навчатися люди, які хочуть одержати знання лише з одного курсу або прослухати кілька лекцій певного професора. Саме в цьому й полягає принцип відкритості — щонайширша аудиторія плюс безмежна варіативність надаваних освітніх послуг. До речі, слухачами віртуального університету можуть бути не тільки юнаки й дівчата студентського віку. Е-ВНЗ є конкретним кроком на шляху реалізації одного з головних принципів Болонського процесу — освіта протягом усього життя. Таким чином, будь-яка людина, котрій знадобилося, скажімо, вивчити якийсь курс, зможе зробити це у зручний для неї час. Плюс одержати сертифікат на підтвердження цього, який визнають усі країни.
Те, що нові знання — це і підвищення кваліфікації, і можливість професійного зростання, нікому доводити не потрібно. Заковика лише в одному: на сьогодні саме е-навчання в Україні є абсолютно законним, але процедуру складання заліків, іспитів тощо в режимі on-line до кінця не відпрацьовано і, звісно, не легітимізовано. Чи не було б логічніше спочатку вирішити всі ці питання і, вже виходячи з наявного фундаменту, проектувати будівлю майбутнього е-університету?
— Є гарне австралійське прислів’я You will never never know if you never never go (Ти ніколи нічого не дізнаєшся, якщо не підеш), — каже ректор Національного університету «Львівська політехніка» Юрій Рудавський. — Не можна просто сісти групі викладачів та вчених і розробити відповідну нормативно-правову базу. Потрібно почати реально працювати. У процесі, звісно, виникатимуть проблеми й запитання. Їх потрібно, а головне — можна буде вирішувати. Теоретизуючи ж у кабінетній тиші, все передбачити просто неможливо.
Одне слово, для студентів резони навчання в е-університеті очевидні. Про те ж, які плюси принесе інтеграційний процес ВНЗ учасникам проекту, розповів ректор Національного університету «Харківський політехнічний інститут» Леонід Товажнянський:
— Участь у цьому проекті для будь-якого вищого навчального закладу — це визнання високого рівня освіти, яку він надає своїм вихованцям. Ще один принциповий момент: оскільки студенти е-університету не обмежені стінами одного ВНЗ, вони навчатимуться тільки за найкращими курсами і тільки у найкращих викладачів. Обиратимуть, яку дисципліну вивчити «в «КПІ», яку — «у нас» тощо. Отже, неминуче підвищення наукового та методичного рівня навчального процесу. Створити електронну версію курсу, проводити лекції і консультації в режимі on-line — до цього потрібно дуже серйозно готуватися. А отже, професійно рости й удосконалюватися.