Євгенія Чвертко стала першою в Україні та Східній Європі жінкою, яку відзначили нагородою Міжнародного інституту зварювання (МІЗ). Це організація, яка формує світові тренди в технологіях зварювання. Без них неможливо уявити собі розвиток промисловості будь-якої країни, зокрема і її оборонки. Тому класні фахівці, та ще й світового рівня, в усіх країнах на вагу золота. ZN.UA поспілкувалося з Євгенією Чвертко про її нагороду, вибір професії, перспективи науки в Україні та про технологічну освіту в рідному Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» (далі — Київська політехніка).
— Пані Євгеніє, є стереотип, що електрозварювальник — це чоловіча професія. Чому ви її обрали?
— Стереотипи — це дуже прикольна штука. Навпроти «зварювального» корпусу свого часу розташовувалася фотостудія, яка робила стокові фото. В них був проєкт професійних зйомок, і вони часто до нас заходили, щоб відзняти потрібні кадри. Так от, на стоковому фото людина біля зварювального апарата обов’язково мала бути одягнена в картату сорочку й маску, щоб було зрозуміло, що це — робітнича професія. Я їм показувала, що на машині контактного зварювання маска не потрібна, а вони кажуть: «Якщо ми знімемо без маски, ніхто не зрозуміє, що це — зварювання». Проблема зі стереотипами насправді полягає ще й у тому, що ми самі їх продукуємо, а потім за них тримаємося.
Що ж до мого вибору, то в мене батько був зварювальним технологом і розробником обладнання, працював в Інституті електрозварювання імені Патона. Мама була інженером-конструктором в Інституті зварювального виробництва, який один на весь Радянський Союз проєктував обладнання для зварювання. А я взагалі-то навчалася в гуманітарній школі, бо вона була ближче до дому. В старших класах у мене було десь два уроки математики на тиждень і один урок фізики. Коли справа дійшла до вступу (а це був 1995 рік, ЗНО тоді ще не ввели, вступали за іспитами), я розуміла, що вступити на популярні професії філолога чи перекладача буде складно. У мене відбулася розмова з батьками, й ми домовилися, що я піду в КПІ. Тоді я собі подумала: «Якщо КПІ, то чому не зварювання?». На той момент зварювання було окремою спеціальністю. Коли я закінчила магістратуру, мене запросили асистентом на кафедру, і я залишилася.
Насправді зварювання — це дуже широке поняття. Зазвичай під цим словом розуміємо й низку споріднених технологій: нанесення покриттів, наплавлення, напилення, адгезійне склеювання, 3D-друк. Є способи «твердого зварювання». Наприклад, зварювання тертям. Останнє дуже актуально! Коли я навчалася на зварювальному факультеті, у нас був жарт про студента, який написав у дипломі, що ми зварюємо два березові поліна, посипавши стружкою замість флюсу. А минулого року Британський інститут зварювання представив технологію зварювання дерева тертям. Тобто з’єднання дерев’яних частин не гвинтиками, а спеціально створеним нероз’ємним з’єднанням. Воно не потребує використання додаткових деталей, є міцним та естетичним на вигляд. Може використовуватися, наприклад, для виготовлення меблів.
— За що ви отримали відзнаку Міжнародного інституту зварювання?
— Ця нагорода — підсумок моїх здобутків у роботі в МІЗ. Як представниця України в цій міжнародній організації, я опікувалася пулом питань. Насамперед це розроблення програм навчання фахівців та їх сертифікації. В кожної країни є власні особливості виробництва, пов’язаного зі зварюванням, але Міжнародний інститут зварювання створює універсальні гармонізовані програми та сертифікаційні іспити. Тобто незалежно від того, де навчався фахівець, — у Японії, США чи, скажімо, Казахстані, він отримує сертифікат, який визнають в усьому світі. Розроблення гармонізованих іспитів — це дуже складна робота, тому що потрібно знайти баланс між тим, які знання ми хочемо бачити у фахівця на виході з програми, та потребами промисловості. В Міжнародному інституті зварювання є дорадчий орган International Authorization Board, до складу якого входять представники зварювальної промисловості — ми враховуємо їхні побажання. Звісно, замовник завжди хоче, щоб навчання було коротшим і дешевшим, і без іспитів, і взагалі «просто дайте диплом». Та оскільки ми як організація під цим дипломом підписуємося, має бути певний баланс між бажаннями роботодавців і якістю. В Україні за моєї участі за ліцензією МІЗ акредитований і продовжує роботу навчальний центр на базі Київської політехніки.
— Зараз у Міжнародному інституті зварювання немає росіян, і це багато в чому є вашою заслугою. Як це вдалося?
— Міжнародний інститут зварювання та Європейська федерація зварювання відреагували на початок повномасштабної війни досить швидко — вже у квітні 2022 року з’явилася відкрита заява з її засудженням. У ній було зазначено: no services in, no services out (жодних послуг на вході, жодних послуг на виході) щодо Російської Федерації. Що це означає для Росії?
Один із напрямів роботи Міжнародного інституту зварювання — розвиток науки та обмін знаннями. Фактично велика міжнародна фахова організація офіційно сказала, що не хоче ділитися з росіянами знаннями — здобутками у сфері науки. І це при тому, що на момент повномасштабного вторгнення Росія сплачувала один із найбільших членських внесків до Європейської федерації зварювання та Міжнародного інституту зварювання — близько 30 тисяч євро. Україна сплачувала шість тисяч. У плані фінансової ваги ми були просто неспівмірні, але світова професійна спільнота підтримала нас.
Також на сьогодні Росії анульовано всі ліцензії на підготовку персоналу та сертифікацію виробництва. Ця країна тепер не може видавати дипломи міжнародного зразка. Й це означає, що нині, коли російські фахівці зі зварювання хочуть отримати міжнародний контракт (наприклад, із Китаєм, який продовжує співпрацю з країною-агресоркою), вони мають якось доводити своїм замовникам, що їхні спеціалісти з дипломом, наприклад МДТУ імені Баумана, відповідають вимогам міжнародного стандарту. Крім того, сертифіковане навчання приносить дохід центрам підготовки, й тепер цю можливість також закрито для країни-агресорки.
Росіяни намагалися це змінити, але їм не вдалося. 2023 року на конференції в Сінгапурі делегація Росії подала заявку — мовляв, поверніть нам можливість просто видавати сертифікати, нічого більше не просимо. На цій конференції українських науковців не було через брак коштів. Але я мала багато розмов із колегами щодо неможливості співпраці з росіянами. Дуже підтримала цю позицію й наша наукова діаспора в Австралії та Новій Зеландії. Фахівці з цих країн голосували за скасування членства росіян у МІЗ у той час, коли багато хто з представників інших країн голосував за принципом «нам байдуже».
— Чи затребувані розробки українських науковців зі зварювання у нашій країні й у світі?
— Запит, звісно, є. В Україні цей напрям науки є одним із пріоритетних. Є державні грантові програми, на які можна подаватися. Але іноді вони виписані недостатньо гнучко, й це ускладнює участь у них. Умовно кажучи, якщо у тебе в команді немає вченого з достатньо високим індексом цитувань, навіть якщо маєш дуже круту розробку, просто не пройдеш вхідний етап. А якщо говорити про актуальну тематику досліджень і розробок — війна, відбудова, відновлення — не завжди вдається знайти людей, у яких є цитування і які саме в цій галузі працюють. Це може бути молодий колектив, або колектив перепрофілюється, до команди переходять люди, в яких були публікації на іншу тематику.
У світі є цікавість до українських розробок, адже в нас розробляють класне зварювальне обладнання, є дуже якісні технології, хороші фахівці. Наших науковців запрошують до співпраці й обміну досвідом, але зараз це ускладнено через обмежені можливості виїзду за кордон і брак фінансування. У грудні минулого року Міжнародний інститут зварювання запросив мене вести на конференції секцію для молодих спеціалістів. І ми туди зареєстрували нашу молодь із Інституту електрозварювання імені Патона. За умовою конференції, доповіді мали робити саме молоді спеціалісти, а не професор, який вийде на трибуну й усе за всіх розкаже. Кожен мав вийти зі своєю презентацією, все розповісти й відповісти на запитання. У нас були дуже цікаві доповіді — про електронно-променеве зварювання для використання в космосі, про комплексне обладнання, про моделювання процесів. І все це — хорошою професійною англійською. Треба більше залучати нашу молодь, давати їй дорогу. Нам є що показати світу.
— Як мотивувати молодь вступати на технічні спеціальності до профтехів і університетів? Як відомо, Міносвіти планує реформування професійної освіти й старшої профільної школи.
— Прагнення МОН реформувати старшу школу та професійну освіту, щоб діти дивилися на профтех і йшли на ринок праці з професійними кваліфікаціями, — це непогано. Але, вибачте, що у нас відбувається в школах? Досі чимало вчителів дозволяють собі казати дитині: «Ти двієчник, твоє місце в училищі». Доки залишатиметься ця стигматизація на рівні школи, реформа не спрацює.
Другий момент — ставлення батьків. От уявіть собі, що до вас приходить дитина й каже: «Мамо, я хочу бути робітником-зварювальником». Ваша реакція? Зазвичай така: «Боже ж мій, ну давай в університет на менеджмент якийсь, отримай вищу освіту, потім уже працюватимеш ким захочеш». Поки не буде позитивних реакцій, реформа не спрацює.
Третій момент — чому люди йдуть в ІТ і не йдуть у механічну інженерію? Тому що там гроші. В десятці найпрестижніших спеціальностей — комп’ютерні науки, комп’ютерна інженерія. Але цього року до десятки близенько підібралася така спеціальність, як кібербезпека, десь на 12-те місце. Це не може не тішити. Ще один чинник, який часто впливає на вибір майбутньої спеціальності, — навчання на технічних спеціальностях вважається складнішим, бо вимагає знання фізики, математики. Але, як на мене, первинна причина вибору професії — це все ж таки оплата праці.
— Київська політехніка, де ви викладаєте, — один з найкращих технологічних вишів країни. У вас є навіть свій технологічний парк, де студенти працюють над стартапами. Є цікаві проєкти?
— Завжди є певний відсоток студентів-ентузіастів, які хочуть брати участь у всьому, кажуть, що готові працювати в лабораторії до третьої ночі, буквально мізки виносять. Не всі доводять проєкти до кінця, але такі ентузіасти є. Коли студентів багато, кількість захоплених наукою й технологіями більша. У нас зараз об’єктивно мало студентів, і таких ентузіастів — до п’яти людей на потік.
Якщо ж говорити про якісь цікаві проєкти, в яких наші студенти брали участь останнім часом, то це, наприклад, арт-зварювання. Тобто зварювання арт-об’єктів. У нас є дві досить великі скульптури, одна з них минулого року увійшла до Digital Collection Welded Art. Загалом у Київській політехніці щороку проводиться стартап-фестиваль (Sikorsky Challenge. — О.Ч.), студенти можуть брати в ньому участь. Ба більше, якщо магістрант претендує на диплом із відзнакою, то за внутрішніми правилами нашого університету, в нього має бути опублікована стаття або представлений на цьому фестивалі стартап чи патент. Це стимулює студентів до досліджень.
Будь-яка велика перемога складається з маленьких перемог. І саме оті маленькі перемоги є результатом професійної діяльності та — значною мірою — особистих комунікацій окремих особистостей. Зробити отой — можливо невеликий — внесок можна незалежно від галузі, в якій ти працюєш, головне — справді зануритись у свою професію, підходити до роботи серйозно та любити свою країну.