Уявіть собі таку картину: по закінченні школи замість звичного атестата у вас у руках документ, який називається "Освітнє ID". Ще не вляглося хвилювання від публічного захисту портфоліо з сесією запитань та відповідей, зворотного зв'язку і коментарів, проте ви чітко розумієте, для чого навчалися і що з цим робити далі. На відміну від стандартних оцінок, зворотний зв'язок від менторів і рефлексія, спрямовані у майбутнє. Усе це, власне, покликане підготувати вас робити різноманітні вибори в самостійному житті і, головне, триматися на гребені хвилі стрімких змін.
Оцінювання результатів навчання на основі портфоліо вже стало звичною практикою в японських школах, із 1980-х років цю модель впроваджують у багатьох школах США, хоч і зі змінним успіхом. Поступово, але впевнено впроваджують портфоліо в навчальний процес у школах Фінляндії. Одним із найкращих прикладів вважаю Школу Августа Лемле в Леонбергу, що на півдні Німеччини. Тут учні ще 6-7 класів проходять стажування на місцевих підприємствах, здобувають практичний досвід. Але чи ці практики вкореняться в Україні?
Добра новина полягає в тому, що законодавча база для згаданого підходу вже готова. Торік було ухвалено новий Закон України "Про освіту", який дав "зелене світло" реалізації концепції "Нової української школи". Законодавство гарантує право здобувачів освіти на "індивідуальну освітню траєкторію, що реалізується, зокрема, через вільний вибір видів, форм і темпу здобуття освіти, закладів освіти і запропонованих ними освітніх програм, навчальних дисциплін та рівня їх складності, методів і засобів навчання". Своєю чергою, педагоги наділені академічною свободою, яка дозволяє максимально адаптувати програму під запити здобувачів освіти.
Однак чи наявні необхідний запит і розуміння з боку батьків, управлінців та лідерів громадської думки? Для тих, кого, за багатьма показниками, можна назвати успішними людьми, шкільні оцінки є складовою особистісної самооцінки: свідченням інтелектуальної спроможності, сили волі та вміння концентруватися. Водночас, поклавши руку на серце, хтось може сказати, що ті успіхи, яких ми досягли, - вершина наших можливостей?..
Система перевірки результатів навчання, що використовується сьогодні в системі освіти, склалася впродовж останніх ста з лишком років. Вона будується на тому, що найголовніше в цьому процесі - запам'ятати ключові факти і цифри та вміти їх відтворити. У парадигмі, де людина - лише функція економіки чи соціальної машини, це виправдовувалося тим, що потрібні спеціалісти, які вміють читати й виконувати інструкції. Помилки тут мають однозначно каратися, і краще - зі шкільної лави. Не можна сказати, що сьогодні ця машина відправлена на смітник історії. Є країни й цілі цивілізації, де її активно модернізують під цифрову епоху. Але там досить скрутно з правами людини. В тих же світах, де людина є вищою з цінностей і значно краще з правами людини, інноваціями та добробутом, відбувається ось що. З одного боку, дуже багато процесів як у промисловості, так і в сервісі автоматизується, з іншого - створюються умови для самозайнятості та креативного підприємництва. Одними з важливих навичок сучасності тут стають когнітивна гнучкість, уміння розв'язувати складні нелінійні проблеми, критичне і креативне мислення.
Експерти виходять із того, що більшість дітей, які зараз навчаються в початковій школі, з високою ймовірністю, працюватимуть на тих робочих місцях, яких ще не створено. Подолання цього розриву між досвідом та викликами прийдешнього потребуватиме чималих інвестицій, нових навиків і значного переосмислення системи освіти, вважають у Єврокомісії. Поняття компетентності як динамічної комбінації знань, способів мислення, поглядів, цінностей, навичок та умінь, що лежать в основі Нової української школи, теж родом із програмних документів ЄС. Але якщо вже рухатися за цією логікою, слід спробувати зрозуміти її джерела й можливі наслідки застосування. Як і обмеження та ризики.
Новому розумінню системи освіти й очікуваних результатів навчання у Північній Америці та Західній Європі передував прогрес у когнітивних науках. З 1980-х років ведуться дослідження так званого втіленого пізнання (Embodied cognition). Гіпотеза полягає в тому, що між чуттєво-моторним досвідом і поведінкою, емоціями, ухваленням рішень існує складний зв'язок. У 1990-х було опубліковано дві знакові праці, які підігріли інтерес суспільства до цієї теми. Перша називається "Втілений розум: когнітивна наука і людський досвід". Автори Ф. Варела, Е. Томпсон і Е. Рош висловили ідею про вкоріненість пізнання в досвіді взаємодії організму з навколишнім світом. Автори другої праці, "Філософія у плоті", Дж. Лакофф і М. Джонсон продемонстрували, що тіло людини і його взаємодія з довкіллям є основним джерелом метафор у людській мові. Отже, мозок працює у взаємозв'язку з фізичними факторами, а відчуття пов'язані як із несвідомим, так і зі свідомим мисленням. Знання і сам процес пізнання та навчання відтепер дедалі важче абстрагувати від інших складових людської природи.
Освіта майбутнього є активною і колаборативною - наполягають автори ювілейної доповіді Римського клубу "Come on!", спираючись на результати дослідження, представленого у World Social Science Report (WSSR)191. На хвилинку - це 800 мета-аналізів, що охоплюють 50 тис. досліджень, в яких упродовж 2009 - 2012 рр. взяло участь 80 млн. учнів та студентів. У результаті, підтверджено й уточнено згадані вище дані когнітивних наук: рівень розуміння матеріалу значно знижується, якщо застосовувати пасивні педагогічні методи, на кшталт читання і слухання лекцій. Натомість ефект від навчання максимізується там, де учасники процесу працюють над спільними цілями, наприклад у дискусії чи групових проектах або комбінованому навчанні. Скажімо, при пасивному прослуховуванні лекцій у класі середній показник засвоєння матеріалу становив 5% , практичні заняття збільшили показник засвоюваності до 75%, але формат, у якому учні навчали одне-одного, дав 90 % засвоєння знань та навичок. Таким чином, коопероване навчання та взаємне наставництво (peer-tutoring) дають найкращий ефект для закріплення результатів навчання.
А хіба можна адекватно оцінити взаємонавчання стандартизованими тестами, де учень залишається сам на сам із завданням?! Натомість практика портфоліо, а точніше - індивідуальних освітніх профайлів, розглянутих у контексті командної роботи, зворотного зв'язку тощо, максимально наближає нас до керування результатами навчального процесу за компетентнісним підходом. Скажімо, у Фінляндії хоч і зберігається традиційна бальна система оцінювання, але немає оцінки, нижчої від 4 балів (найвищий бал - 10). По-друге, єдина цифрова платформа з інформацією щодо кожної школи містить не лише оцінки, а й інформацію про рівень залучення, комунікабельності учня, прояву якостей характеру і так званих "м'яких навичок" (soft skills) за підсумками уроків чи проектної роботи.
У перспективі розвитку електронного урядування (e-governance) в Україні індивідуальний освітній профайл може стати наскрізним електронним документом, що посвідчуватиме освітній рівень особи, результати її навчання та набуту кваліфікацію і подальшу траєкторію розвитку. Відтак, усі наявні на тепер системи оцінювання знань можна буде інтегрувати.
Освітнє ID пропонується зробити модульним документом. До його основних блоків варто зарахувати: а) ціннісний і смисловий (покликаний допомогти молодій людині зрозуміти себе); Б) блок цілепокладання (покликаний допомогти у виборі пріоритетів і визначитися з цілями навчання); В) проектний і предметний блок; Г) рефлексія і зворотний зв'язок.
Але починати варто з оповідання та візуалізації історії, своїх персональних інтересів, захоплень мрій. Одним із підсумків початкової школи може бути есе, презентація невеликого дослідження та/або портфоліо творчих робіт. Звісно, процес навчання і оцінювання варто робити більше схожим на гру.
Базовий рівень освіти (з 5-го класу) краще розпочинати з постановки цілей навчання, що відбувається шляхом консультацій учня, батьків, педагогів і тьютора. Цей процес має включати визначення, на якому рівні він/вона хоче опановувати предмет навчання. Визначення рівнів необхідне для того, щоби зробити зусилля педагога більш продуктивними і мотивувати учнів. До обов'язкових полів на цьому етапі варто зарахувати: "проекти", "команда і ролі в команді", "рефлексія", "зворотний зв'язок". У профільній школі навчання доречно доповнити стажуванням та волонтерством.
Щоби прийти до варіанту, який буде сприйнятий учасниками освітнього процесу як зручний і зрозумілий, пропонована модель має пройти не один цикл пілотування, тестування, уточнень та коригування. А першим кроком має стати фахова дискусія.