Схоже, хвиля освітніх реформ, яка почалася у 2014-му з вищої освіти й поступово охопила решту рівнів, докотилася і до першого з них- до дитячих садків.
Доступ до якісної дошкільної освіти визнаний одним із пріоритетів уряду, - у Програмі діяльності Кабміну йдеться про реформу змісту і освітніх технологій дошкілля, перепідготовку педагогів та розвиток мережі дитсадків. "Ми прагнемо досягти цілі, сумірної з ціллю ЄС, що передбачає охоплення 95% дітей віком від 4 до 6 років дошкільною освітою", - стверджується у програмі.
І в МОН узялися до справ: восени провели серію публічних консультацій у регіонах, внесли до Верховної Ради проєкт змін до закону "Про дошкільну освіту" (втім, проєкт потім відкликали, вирішивши розробляти в освітньому комітеті цілком нову редакцію закону), а 12 лютого відбулися комітетські слухання на тему законодавчого забезпечення розвитку дошкільної освіти.
Що ж, тепер ми можемо спокійно чекати нового закону, нового державного стандарту, програм підготовки вихователів, а може, навіть - хтозна! - підвищення їхніх зарплат…
Утім, якщо без іронії, варто поглянути, які ж проблеми винесли на слухання в освітньому комітеті Верховної Ради.
Очікувано велику увагу було приділено питанню доступності та розвитку мережі дитсадків. Хоча останніми роками черга там помітно скоротилася, проблема охоплення, на жаль, нікуди не поділася. Особливо болісна вона для сільських територій.
2019 року в майже 15 тисячах дитсадків навчалося 1,3 мільйона дітей, і 76% їх мешкають у містах. У селах лише трохи більше половини дітей віком 3-5 років відвідують дитсадки, а якщо подивитися на дітей віком від 1 до 6 років - серед них дошкільнят усього 41%.
Питання доступності розпадається на дві складові: наявність дитсадків та місць у них і готовність родини віддати туди дитину. Перша проблема вирішується насамперед грішми. Необхідно будувати нові дитсадки й відкривати дошкільні групи. Ось тільки в місцевої влади на це хронічно бракує грошей.
На слуханнях ішлося про державну підтримку розвитку мережі дитсадків та - як варіант - організацію підвезення дітей. Однак навіть якщо припустити, що уряд справді пріоритезує доступ до дошкільної освіти й разом із місцевою владою виділить удосталь коштів, аби не просто довести показник охоплення дошкільною освітою дітей 4–6 років до 95%, а й вирішити проблему переповнених груп і створити всім вихованцям комфортні та безпечні умови в дитсадках, у нас однак лишиться проблема №2, а саме - небажання батьків віддавати дитину в садок.
Дошкільна освіта і ранній розвиток найбільше потрібні найменш привілейованим родинам, але саме вони мають найменше шансів їх отримати. Тому що живуть у маленькому селі, де немає дитсадка. Тому що сім'ї не по кишені навіть невеликі додаткові видатки - наприклад, плата за харчування чи внески на побутові потреби дитсадка.
Крім того, родини з нижчим соціально-економічним капіталом менше схильні вкладатися у розвиток та освіту дітей. І не лише тому, що в них менше ресурсів, а й тому, що для них освіта і розвиток дітей часто не є пріоритетом, і при виборі закладу більше важить не якість освіти, а близькість садочка до домівки чи роботи.
Звісно, переважна більшість батьків бажають дітям найкращого. Однак їхня спроможність дати це найкраще дитині або уявлення про те, що саме є найкращим, різняться, залежно від рівня освіти, статків родини, соціального оточення та інших чинників, досить далеких від власне освіти.
Тож під час розробки Концепції розвитку дошкільної освіти, яку на слуханнях доручили МОН, критично необхідно приділити увагу створенню сприятливих умов для отримання дошкільної освіти саме дітьми з найменш привілейованих груп.
Інша проблема - розширення доступу до раннього розвитку. Під час слухань ішлося насамперед про необхідність просвітницької роботи з батьками та розширення соціально-педагогічного патронажу, а також про розробку і впровадження у практику дошкільної освіти науково-методичного забезпечення раннього розвитку дітей. Однак кричущо мала кількість місць у дитсадках для дітей віком до трьох, а особливо - до двох років робить ці розмови просто абстрактним розумуванням.
Так, дитсадки для малюків віком від одного року - це дуже дорого. Можливо, зараз наше суспільство не може собі їх дозволити (принаймні не може дозволити публічні - адже приватних центрів розвитку, гуртків і ясел, де дитину готові навчити чого завгодно з найбільш раннього віку, у великих містах не бракує, - були б у батьків гроші). Однак, обговорюючи перспективи розвитку дошкільної освіти, необхідно вказати на цей пробіл і бодай позначити шляхи для розширення доступу до раннього розвитку дитини, незалежно від статків родин.
На комітетських слуханнях, звісно, не оминули увагою і тему грошей. Їх у дошкільній освіті традиційно не вистачає. У педагогів-"дошкільників" дуже низькі зарплати, приміщення садків потребують ремонтів, немає грошей на побутові витрати, - нічого сенсаційно нового.
Цікаво було почути, як же пропонується вирішувати проблеми безгрошів'я. Адже дошкільна освіта, на відміну від середньої, повністю фінансується з місцевих бюджетів.Від зарплат до харчування, від купівлі кольорового паперу (втім, цю статтю видатків зазвичай покривають батьки) до латання даху - за все платить місцева влада. А її спроможність разюче різниться від громади до громади, навіть попри певний перерозподіл, який здійснює держава. Є ОТГ, які будують новенькі садочки з ліфтами, ресурсними кімнатами і медіатеками. А буває й навпаки: діти проводять час у старих приміщеннях, грошей на всі виплати, гарантовані педагогам законодавством, не вистачає, або садка немає взагалі.
Роками точаться розмови про те, що держава мала би допомагати громадам із видатками на дошкільну освіту. Поки що конкретних обіцянок від жодного з постмайданних урядів не надходило, однак на цих слуханнях перспектива субвенції на дошкільну освіту з державного бюджету почала звучали не як мрія, а як реальність.
Утім, поки що йдеться не про систематичне фінансування, а про окремі субвенції на кшталт субвенції на розвиток НУШ або виплати молодим педагогам, які вирішать піти працювати у дитсадок.
Не менш гостро стоїть і питання зарплат педагогів-"дошкільників". Ситуація з ними ще гірша, ніж зі шкільними вчителями: ті ж мізерні ставки, проте значно менше надбавок і доплат. У результаті, вихователька приносить додому суму, яка коливається в межах мінімальної зарплатні. Втім, очікуване підвищення зарплатні поки що лишається примарним, принаймні доки діє чинна система оплати праці педагогів на основі Єдиної тарифної сітки.
Під час бурхливих обговорень проєкту закону "Про повну загальну середню освіту" МОН обіцяло до квітня розробити нову систему оплати праці педагогів. Поки що новин про те, як іде робота над цією частиною реформи, немає, але можливо, за місяць-два стане зрозуміло, коли ж і на скільки підвищать зарплати педагогам-"дошкільникам".
Загалом, на слуханнях обговорювалося багато моментів, навколо яких буде вибудовуватися нова редакція закону "Про дошкільну освіту".
Вже зараз можна сказати, що слід очікувати оновлення типів дошкільних закладів і загалом розширення видів дошкільної освіти. Крім того, на дитсадки пошириться система забезпечення якості освіти, яка починає діяти в середній освіті: поєднання зовнішнього інституційного аудиту і внутрішнього організаційного розвитку.
Йшлося під час слухань і про фінансову автономію дитсадків - передачу рішень щодо закупівель, розпорядження спецфондом, преміювання працівників від управління освіти керівництву дитсадка. Якщо в середній освіті процес автономізації трохи зрушив з місця, то фінансово автономні дитсадки досі, радше, поодинокі винятки.
Можна чекати і поліпшення умов праці вихователів. На слуханнях пропонувалося знизити їм педагогічне навантаження з 30 до 25 годин і подовжити відпустку (як відомо, вона в них менша, ніж у вчителів).
Загалом, комітетські слухання залишили неоднозначне враження. З одного боку, чудово, що ми нарешті підійшли до системної реформи дошкільної освіти (або принаймні до розмови про неї). Адже інвестиції в ранній розвиток і дошкільну освіту важливі не лише для родин, які користуються цими послугами. Всі, від міжнародних організацій на кшталт ЮНЕСКО чи Світового банку до академічних дослідників, одностайно стверджують, що ранній розвиток і дошкільна освіта разом із харчуванням та медициною чинять визначальний вплив на розвиток людського капіталу. Що ще важливіше, - за умов їх доступності, ці суспільні блага є запорукою щасливого продуктивного життя для кожної людини, незалежно від обставин, у яких вона народилася й росте.
Але, з іншого боку, трохи лякає обсяг ресурсів, які потрібні для розбудови дошкільної освіти нової якості. І йдеться не лише про кошти - а тут знадобляться сотні мільярдів гривень. Навіть якщо завтра вони впадуть із неба, нам треба буде багато що змінити в методах роботи педагогів, у змісті, а головне - у цінностях, які поділяють усі особи й інститути, залучені до роботи з дітьми.