1 вересня для Світлани Семенюк найрадісніший день у році |
Подібного випадку освітяни Ленінградського району столиці, мабуть, і не пригадають. Вчитель-методист зарубіжної літератури гімназії-інтернату східних мов №1 Світлана Семенюк на районній конференції відмовилася від звання «Відмінник народної освіти України».
— Я відмовляюся від нагороди, — заявила вона, — бо той предмет, за викладання якого мені її дають, у нашій гімназії фактично знищується. Замість відведених Міносвіти на зарубіжну літературу в старших класах двох годин на тиждень, директор гімназії залишив у навчальному плані усього одну. Кого мені викреслювати з програми — Толстого чи Достоєвського?
Боротьба із зарубіжною літературою має в гімназії давні «традиції».
Ще шість років тому колишній директор вирішив удвічі скоротити викладання цього предмету в старших класах. Але тоді експеримент не «пройшов» — Світлані Іванівні вдалося відстояти право дітей на ознайомлення із шедеврами світової літератури.
Недавно в гімназію прийшов новий директор. Молодий і енергійний, він, здавалося, почне активно впроваджувати в навчальний процес передові методики, візьметься за вдосконалення викладання східних мов. Однак замість очікуваного директор почав крок за кроком змінювати профіль навчального закладу. Передусім за рахунок зарубіжної літератури.
— Відповідно до типового навчального плану (затверджено наказом міністерства від 25.04.01 №342), — пояснив Анатолій Фур’яка, — з нинішнього року всі навчальні заклади мають право вводити з 10-го класу спеціалізацію. У наших дітей спеціалізація «Східні мови», але далеко не всі з них пов’язують власне майбутнє зі східною лінгвістикою. Багато хто збирається вступати до юридичних чи економічних вузів, тож почали подумувати про перехід до інших навчальних закладів. Ми пішли назустріч бажанням дітей і з цього року вирішили створити три спеціалізовані класи: гуманітарний, економічний і юридичний. У першому на зарубіжну літературу відводиться, як і раніше, дві години на тиждень, в інших — по годині. Адже в них крім східних мов діти вивчатимуть основи економічних і юридичних наук.
— Але ж ваша гімназія гуманітарна, отже зарубіжна література, як і східні мови, є профільним предметом...
— Хто вам сказав, що наша гімназія гуманітарна? Такого слова на табличці біля входу немає.
Вочевидь, комусь невтямки, що економіка та правознавство, як і лінгвістика, споконвіку відносилися саме до гуманітарних дисциплін. Та й на якій підставі майбутніх правозахисників і економічних реформаторів позбавлено можливості в повному обсязі вивчити, і головне, — осмислити твори титанів світової літератури? І це в той час, коли йде активне формування особистості, моральних ідеалів і переконань, усвідомлення себе і власного місця в суспільстві.
Тим більше, що позбавляти дітей занять із Світланою Семенюк просто гріх. Її уроки проходять жваво й цікаво, учитель домагається не переказу думок авторів підручників, а самостійного прочитання й осмислення творів. Під її керівництвом старшокласники ставили спектаклі за творчістю східних письменників, ходили на екскурсії до місць, пов’язаних із життям досліджуваних авторів, активно обговорювали прочитане на уроках. А твори нинішньої шкільної програми нерідко складні для сприйняття навіть дорослого. Хто може похвалитися, що прочитав й осмислив «Перевтілення» Кафки? А учні Світлани Семенюк вражають не лише знанням тексту, а й умінням нестандартно мислити й аналізувати прочитане. Ось, наприклад, уривок із твору 11-класниці Ганни Сломчинської: «Життя Замзи сіре й монотонне. Мені хочеться, щоб на моєму шляху зустрілися рифи й зрадницькі мілини, аби пізнати радість несподіваного, непередбачуваного. Він не мріє. Адже саме мрії роблять тебе владикою часу і простору. Грегор — той герой із дитячої казки, чию долю не хочеться повторити. Однак саме його образ залишається в пам’яті як жахливе нагадування про даремно прожите життя. Йдучи його стопами, опинишся в глухому куті. Грегор Замза був приречений на загибель (таким є задум Ф.Кафки), але здобув безсмертя».
Або ще, із твору Діми Войтка: «Звісно, я міг би написати про те, що після пробудження побачив себе у вигляді лева, тигра чи хижої птиці. Та прокинувшись, я хотів би побачити себе насамперед людиною. ...Більшість із нас — хамелеони. Це єдина тварина, яку я ототожнював би з людиною, можливо, додам ще й гієну: часто я зустрічав людей, що підло, за твоєю спиною тебе засуджують або зраджують... Тож, прокинувшись якось, я хотів би змінити не тіло (я ним задоволений), а змінити погляд на речі, хотів би поглянути на світ новими очима, не бачити поганого, просто жити й радіти, спілкуватися з друзями, вчитися, мати завжди добрі стосунки з близькими. Тож схожої на себе тварини не знайшов, але поки писав твір, знайшов те, що мушу змінити в собі».
А ось враження від екскурсії булгаківськими місцями, проведеної перед вивченням «Майстра і Маргарити». Пише Вітя Ємець: «Останнім часом школа майже не сприяє формуванню широкого кругозору учнів, не проводить позашкільних заходів, не розвиває смаку. Можливо, хтось вважає, що без цього можна обійтися, але «тупе зазубрювання» дуже швидко набридає. Із власного досвіду скажу, що це особливо гостро відчувається в 11-му класі, коли реально зацікавити навчанням можна лише ось такими заходами... Що й казати, усе було на найвищому рівні. І хотілося б частіше проводити такі позакласові заходи. Тоді, можливо, вчитися буде дійсно цікаво, а щоденна рутина прикраситься незабутніми спогадами, що також допоможе в навчанні».
Такі розмірковування ще зовсім юних громадян не дивують: сьогодні рідко зустрінеш учителя настільки ерудованого, начитаного і здатного донести до дітей матеріал, як Світлана Іванівна Семенюк.
Дивує інше. У місті маса навчальних закладів економіко-юридичного профілю, а гімназія східних мов — одна. Чи не краще було б посилити саме сходознавчий напрям — увести, приміром, окремим предметом вивчення літератури Сходу, ніж намагатися підлаштуватися під мінливу кон’юнктуру ринку? Можливо, хтось із учнів і піде з гімназії — отже, у них інші інтереси. Зате прийдуть хлопці й дівчата, які пов’язують власне майбутнє з вивченням мови і культури Китаю, Японії чи Ірану. Адже мине ще кілька років і унікальна, своєрідна гімназія втратить власний профіль, розчинившись у морі нічим не примітних шкіл.
Тим часом, гімназія-інтернат №1 — заклад не приватний, а державний і, за ідеєю, мусить підкорятися рішенням Міністерства освіти. Саме в це шановне відомство ми і звернулися із запитанням: «Наскільки правомірні дії директора гімназії?».
— Згідно з наказом міністерства за №516 від 16.07.01 про типові навчальні плани спеціалізованих шкіл із поглибленим вивчанням іноземних мов і предметів художньо-естетичного циклу, — пояснила начальник відділу суспільно-гуманітарної освіти Неоніла Шинкарук, — у навчальних планах таких спецшкіл може коригуватися кількість годин лише тих предметів, які входять до варіативної частини (шкільний компонент). Кількість же годин, передбачених для вивчення предметів загального циклу, до якого входить і зарубіжна література, має залишатися незмінною.
— Як же так вийшло, що в міністерстві затвердили шкільний навчальний план?
— Директор його склав на основі двох типових планів: для спецшкіл і для звичайних загальноосвітніх із українською мовою навчання. Тут наявне порушення. Години на вивчення іноземних мов директор розраховував за планом для спецшкіл, а на інші предмети — за планом для загальноосвітніх. Чиновник, який візує навчальні плани, не розібрався і поставив печатку.
— Які подальші дії міністерства?
— Звернемося в міське управління освіти (гімназія безпосередньо підпорядковується саме йому) із проханням уплинути на директора, щоб він переробив план відповідно до статусу цього навчального закладу.
— Неоніло Іванівно, але проблема, на мій погляд, набагато ширша. Всупереч проголошеній Міносвіти тенденції на гуманізацію та гуманітаризацію освіти, самі гуманітарні предмети витісняються з навчальних програм. Адже виходить, що діти, навчаючись у технічних, математичних і природознавчих спецкласах звичайних загальноосвітніх шкіл, позбавлені можливості вивчати як зарубіжну, так і українську літературу в обсязі, встановленому міністерством?
— Ми прекрасно розуміємо: щоб наші діти вільно спілкувалися зі світом, їм необхідне знання вітчизняної та зарубіжної літератури і культури. Тому, попри дозволене з цього року коректування навчальних планів у спецкласах Міносвіти рекомендує залишати на вивчення літератури дві години на тиждень. Крім того, у школах завжди є можливість повністю виконувати програму за рахунок шкільного компонента, тобто на факультативі.
Дуже скептично до таких рекомендацій ставиться президент Української асоціації викладачів зарубіжної літератури Юрій Ковбасенко:
— Не можна не бачити, що скорочення годин на викладання української та зарубіжної літератури — це шлях до інтелектуальної катастрофи нації. Особливо коли врахувати, що в спеціалізовані класи йдуть, як правило, кращі, майбутня наша еліта. Хто керуватиме нами через 20 років — технократи, що вміють розрахувати час підльоту ракети до цілі, але нічого не чули про Хіросіму? І хто сказав, що спеціалізація за рахунок гуманітарних предметів сприятиме зростанню якості знань учнів із точних наук? У Японії, приміром, на вивчення літератури в шкільній програмі відводиться досить багато годин. Там розуміють, що література, як жодна інша навчальна дисципліна, розвиває всі види мислення — асоціативне, образне, логічне, і в такий спосіб формує гармонійно розвинену особистість. Проводилися експерименти й у Європі, коли в технічних ліцеях уводили більше гуманітарних предметів. У результаті різко поліпшувалися показники знань з фізики та математики.
А в наших школах замість вивчення літератури та культури зарубіжних країн ставиться наголос лише на іноземну мову, причому в тому обсязі, щоб, образно кажучи, зрозуміти, «чого хоче хазяїн». З яким багажем ми ввійдемо до Європи?
Тому всі ті, хто думає про майбутнє власних дітей, повинні бити на сполох. Ми ростимо покоління людей прагматичних, бідних емоційно, нездатних на глибокі почуття. Скорочення годин на гуманітарні предмети — серйозна суспільна проблема, яку потрібно обговорювати всією громадою, а не вирішувати циркулярами.