За останні двадцять років кількість учнів загальноосвітніх шкіл у Тернопільській області зменшилася на 65 тисяч. Картину увиразнює чисельність малокомплектних шкіл у сільській місцевості.
Якщо у 2004–2005 навчальному році їх на Тернопіллі налічувалося 60, то через дванадцять років їх кількість зросла утричі - до 182, що погіршило якість навчання в таких школах. І хоча в минулому навчальному році школярів "підросло" більш як на тисячу, ситуацію це докорінно не змінює.
Нинішня влада витягнула з рукава поки що соломинку, яка за продуманих дій має шанс перетворитися на козир: вона реанімувала урядове "Положення про освітній округ", затверджене ще 2010 року, яке досі фактично не діяло. Згідно з ним ключовим елементом округу є опорні заклади. Отож із минулого року для їх технічного оснащення була передбачена цільова держбюджетна субвенція, що забезпечило старт опорних шкіл. Крім того, торік у серпні уряд зменшив мінімальну кількість учнів для такої установи з 360 до 200. Міносвіти виходило з того, що знайти школу із 360 учнями, нехай частково довезеними із сіл, навіть у райцентрах часто проблематично. Словом, опорним школам уряд увімкнув зелене світло.
На Тернопільщині вже діє 21 така школа з філіями, що є одним з кращих показників серед регіонів (в Україні на 1 серпня створено 338 опорних закладів). Переконлива кількість опорних шкіл дала привід місцевій владі на всі лади хвалитися здобутками у сфері загальної освіти і заявляти при цьому: аби не закривати малокомплектні школи в селах, їх переводять у статус філій опорної школи. Хоча тісного взаємозв'язку між заміщенням малокомплектної школи філією опорної школи - немає. Малокомплектні школи закривали і далі закриватимуть або призупинятимуть їх діяльність з важливої, але банальної причини - у зв'язку з економією бюджетних коштів. Бо учень в них став надто дорогий для держави, і його навчання обходиться 30–60 тисяч грн на рік. І не дивно, що у 2017 році на Тернопіллі п'ять шкіл 1 ступеня і одна - 1–2 ступеня призупинили діяльність - до кращих часів, які навряд чи настануть.
Проте створення опорних закладів супроводжувалося протестами у селах, де школи ставали філіями. Батьки і громада боялися як вогню, що в їхньому селі просто закриють школу. А немає школи - вмирає село. Про якість навчання вони мовчали. А для кого секрет, що у початковій школі, де навчаються кілька учнів, або у дев'ятирічці із 20–30 учнями дитина часто просто марнує час? Адже не має на кого рівнятися, з ким конкурувати. Своєю чергою, учитель теж позбавлений професійного спілкування і розвитку. Він деградує, декваліфікується і з головою занурюється у домашнє господарство - розводить худобу, порається на присадибній ділянці тощо.
Другий фронт опору відкрили директори шкіл, бо зі створенням опорної школи її філії втрачають статус юридичної особи, директори шкіл стають завідувачами філій. Попри те, що їхній тарифний розряд залишається той самий, втрачаються певні повноваження. Зокрема можливість приймати на роботу техперсонал. Що часто робилося не за "дякую". Незадоволення бурлило і в середовищі самих педагогів, адже зі створенням філій і пониженням ступеня школи з 1–2 до першого частину вчителів треба було скоротити. Начальник управління освіти і науки Тернопільської облдержадміністрації Ольга Хома запевнила мене, що вдалося уникнути необґрунтованих звільнень. А на практиці це мало такий вигляд: скоротили вчителів пенсійного віку, а решта залишилися працювати. Вони мали по кілька годин у сусідніх школах, то там і вчителюють. Врешті, засновники опорних закладів - райради і ради об'єднаних територіальних громад (ОТГ) - різними обіцянками втихомирили протести. Наприклад, у Горинській опорній школі поблизу міста Кременця, де я недавно побував, навіть зберегли сільську філію 1–2 ступеня - доти, поки кількість учнів там не буде знижуватися.
А сам опорний заклад райрада створила згідно з власним баченням, з "місцевою специфікою", відступивши від урядового "Положення про освітній округ", яке передбачає мінімальну кількість учнів в опорній школі - 200. В цій опорній школі лише 176 учнів, та позитивна динаміка народжуваності дає змогу сподіватися, що через 6–7 років у школі навчатиметься понад 200 дітей. З цього приводу слушна думка експерта аналітичного центру СЕDOS Ірини Когут: "З одного боку, потрібно, щоб опорна школа не була занадто малою, і державні кошти не розпорошувалися. А з іншого, в селі, де опорна школа, також є дитсадок, народжуються діти, і ця місцевість повинна розвиватися. При створенні опорної школи місцева влада мала б керуватися інформацією про мережу загальноосвітніх шкіл в цій місцевості і динаміку народжуваності. Рішення про створення опорної школи має бути об'єктивно обґрунтованим, а не корисливим, мовляв, де директор - своя людина, там заснуємо таку школу і спрямуємо туди кошти…"
А в райцентрі Збаражі освітянська влада пішла ще іншим шляхом - тут опорну школу створили взагалі без шкіл-філій. Засновник скористався змінами до згаданого положення, внесеними від 19 квітня цього року, які дозволили створювати опорні школи навіть без філій за умови, що до опорної школи підвозяться учні не менш ніж з трьох сіл. Райрада знайшла, що називається, вихід із ситуації, пославшись на завдання опорної школи - створити кращі умови і доступ до якісної освіти, особливо, для сільських дітей. Щоб учень навіть у сільській опорній школі здобував найсучасніші знання, які здобуває учень у Львові, Одесі чи Києві. Бо інакше, навіщо створювати опорні заклади? Для кого вони стануть опорою?
Невідомо, як і чи буде надалі залучення спонсорських і батьківських коштів на зміцнення бази, але Кабмін підставив опорним закладам плече. Субвенції на опорні школи на Тернопіллі були спрямовані або ще спрямовуються з кількох напрямів: з Державного фонду регіонального розвитку - на реконструкцію шкіл із впровадженням енергозбережних технологій (заміна покрівлі, вікон, дверей, ремонт фасадів, встановлення твердопаливних котлів). За ці кошти в цьому році завершено або завершується ремонт опорних шкіл у Новому Селі Підволочиського району, у райцентрах Козовій, Ланівцях, Підволочиську. Незначну частину коштів на ремонт шкіл було витрачено із субвенції на формування інфраструктури ОТГ. Адже коли протікає дах або прогнила підлога, то ніяка шкільна адміністрація не зможе забезпечити безперервність навчального процесу. А потерпатиме, врешті-решт, якість знань. Крім того, область отримала освітню субвенцію на придбання шкільних автобусів. Більшість коштів пішла в райони й об'єднані громади, і шкільні автобуси там закуповували за співфінансуванням з місцевими бюджетами (70х30). Всі опорні школи сьогодні мають шкільні автобуси, які підвозять учнів із сіл. Але підвозять по тих самих розбитих дорогах місцевого значення, які невідомо коли будуть капітально відремонтовані.
Ще одна субвенція, яка фінансово виражає сенс опорної школи, була спрямована на оснащення матеріально-технічної бази опорних шкіл, а саме - на придбання обладнання для кабінетів математично-природничого циклу (інформатики, фізики, хімії, біології). Бо в роки незалежності нового приладдя для цих шкіл майже не закуповували. Освітянське і фінансове керівництво області довго не мізкувало: всім опорним закладам спочатку виділили на ці потреби по 1 млн грн. А вже згодом додавали кошти залежно від кількості учнів, адже у великих школах потрібно купувати більш ніж по одному комплекту обладнання.
Сьогодні опорні школи області не можуть поскаржитися: в них обладнано по два кабінети інформатики з десятком-двома комп'ютерів, під'єднаних до мережі Інтернет. Для кабінетів фізики було придбано інтерактивні дошки, по декілька ноутбуків, начинених програмами, аби учні бачили в себе те, що учитель демонструє на дошці. У трьох опорних школах, які відвідав автор цих рядків, закуплено по чотири комплекти приладів і одному демонстраційному - для лабораторних робіт з різними завданнями. Обладнання для кабінетів фізики стало достатньо, і в деяких опорних школах, як, скажімо, у Горинській, частину старіших приладів планують передати своїй філії 1–2 ступеня. Нехай тамтешні учні мають бодай якусь наочність!
У ще кількох школах, наприклад у Збаразькій, пішли далі і вже оновили кабінет хімії, придбавши комплекти речовин і мінералів та дорогий цифровий вимірювальний комплекс для вивчення тем про перетворення речовин. Та досі не вирішено проблеми з придбанням реактивів: потрібні дозволи на їх транспортування, зберігання, а це - тривалі бюрократичні процедури. А в Козівському опорному закладі у кошти так званої технічної субвенції мають намір втиснути ще й наочне обладнання для кабінету географії і військово-патріотичного виховання (принаймні отримати електронний тир, використання якого не потребує дозволів і погоджень).
Учні опорних шкіл, які отримали нове обладнання, вже можуть працювати в групах, проводити досліди з новими приладами, а отже, краще опановувати складний матеріал. Зі свого боку, вчитель дістав змогу застосовувати найсучасніші методики навчання. Та головне, має бути бажання вчитися, підвищувати професійний рівень і не обмежуватися проходженням навчання на новому обладнанні. Бо молодий або середній вік учителів інформатики, на чому акцентували мою увагу директори відвіданих шкіл, не означає автоматично, що у них не згасне порив до професійного вдосконалення. Передчасно говорити, наскільки результати ЗНО з різних предметів пов'язані зі створенням опорного закладу, адже перші опорні школи в області діють лише другий рік. Проте проміжні результати видно вже тепер. Учні цих шкіл ставали переможцями районних олімпіад з фізики та інформатики і призерами обласних змагань.
А ось ще одна перевага опорних шкіл перед звичайними. Навіть у сільському опорному закладі - в Горинці поблизу Кременця - розвинулося інклюзивне навчання. Там до десятка учнів з інвалідністю навчаються серед інших дітей, і вони раді перебувати в колективі.
Начальник управління освіти і науки Тернопільської облдержадміністрації Ольга Хома ніби підсумовує: "Наші діти потребують зовсім іншого підходу до себе і зовсім іншої структури навчання. Вони хочуть інновацій і сучасних методик навчання. Реформа освіти дає їм таку можливість. Нова українська школа даватиме їм компетентності, які потрібні в новому освітньому середовищі. Ми будемо навчати дітей втілювати набуті знання у практику. Дитина повинна опанувати інформаційні технології, навчитися логічно мислити і вміти спілкуватися в суспільстві, щоб не почуватися незручно, некомфортно. Українець буде тоді українцем, буде відчувати власну гідність і гордість за державу, коли школа виховає в ньому індивідуальність - впевнену в собі, яка знає, чого хоче і вміє досягати поставленої мети…
Як на мене, опорна школа цілком вписується у вимоги нового закону "Про освіту", в концепцію Нової української школи. Бо отой заявлений компетентнісний підхід неможливий без застосування нових інформаційно-комунікативних технологій і педагогів. Питання лише, чи захочуть вони впроваджувати ці інновації".