Що й казати, прочитання статті («ДТ» №30, 10 серпня 2002 р.) шановного Олега Гаврюшина викликало в мене чимало емоцій. Найрізноманітніших. Хочеться вірити, що в Україні дійсно лише завдяки підготовці можна зайняти бюджетне місце на популярному факультеті. Однак деякі твердження автора статті викликають сумніви. Пан Гаврюшин стверджує, що особистість екзаменатора не має абсолютно ніякого значення. Мій родич, викладач вузу, якось шокував мене висловлюванням: «Якщо у дівчини вишуканий манікюр, я ніколи не поставлю їй високий бал. Терпіти не можу білоручок. Вона навчається на аграрія, а отже, має бути роботящою і з натрудженими руками». А ось ще одна історія про жіночі руки. Викладач запитує студентку: «Скажіть, дівчино, ви готові йти на інтерв’ю прямо зараз? Так ось, підіть, приведіть руки в порядок, а потім приходьте і на перездачу, і на інтерв’ю!».
Зі статті можна зробити висновок, що система іспитів у нас прозора, а хабарництво чи вступ за блатом — лише виправдання для невдах і слабаків. Та, панове, про які шифри ви розказуєте? Можна подумати, наш багатий на вигадки народ не знайде виходу із ситуації?! Так, я пам’ятаю свої випускні, коли претенденти на медалі збиралися після іспиту і до вечора писали-переписували свої роботи, щоб без єдиної помарочки. І, можна подумати, роботи наші не шифрувалися!
Мені б теж дуже хотілося, щоб роботи абітурієнтів видавалися після перевірки. А не після вимоги-апеляції, як це робиться зараз, коли розлючений екзаменатор у пух і прах рознесе роботу і доведе студента до істерики. І він після цього віритиме у свої сили?
Старанна підготовка — дуже правильно! Підготовчі курси — ще краще! Рік там провчилася. Отримую перевірений твір і радію — помилок мало. Добре, що курсів мені видалося недостатньо і знайшлися гроші на репетитора. Скажу щиро, усі мною написані і перевірені двома викладачами роботи я розподілила по таємних кишенях і взяла із собою на іспит. Якою ж була моя радість, коли одна тема збіглася. Я потайки витягла папірець і переписала на чернетку перевірену роботу. Перевірила ще раз і переписала начисто. Отримала 4 бали! Оскільки оцінювання творів, які пишуть при вступі у більшість вузів, дуже суб’єктивне. Світила української лінгвістики досі сперечаються, у яких ситуаціях можна вживати українське «зазначати». А коли перевіряючий буде іншої думки з цього приводу? Тоді не врятує навіть ваш однодумець О.Пономарів... «Помилка» може стати фатальною. Пам’ятаю, як ми розважалися на підготовчих курсах. Заплющивши очі, тицяли пальцем у будь-який фрагмент твору, а потім знаходили цілком резонні докази, чому так писати не можна.
Батьки, будьте обережні з грошима, не давайте їх кому прийдеться! Мати однієї знайомої дівчинки «вбухала» більше тисячі доларів начебто викладачці з приймальні, а дівчинка з твору отримала трійку. Піди потім комусь щось доведи.…
Подумайте, може, контракт і дешевше обійдеться. Та не втішайте себе надіями, що потім ваше чадо, котре навчатиметься лише на п’ятірки, переведуть на бюджет за успіхи в навчанні. Попитайте у старшокурсників-контрактників. Нас із такою надією вступило як мінімум чоловік 30. Відмінниками стали не всі, але й відмінники наші, як і раніше, платять за навчання...
Неприємно засмутило й те, що я виявила після вступу. Більшість наших бюджетників, які отримали «відмінно» на вступних іспитах, не можуть і двох слів зв’язати. Крім того, у кращому випадку третина тих, хто вступив на бюджет, навіть не збираються працювати за спеціальністю. Вони самі в цьому зізнаються. А вступали сюди чому? Та тому, що можливість була, кажуть ті, що зайняли чиїсь місця...
А як зрозуміти слова викладача, котрий прийшов сварити студентів за те, що часто пропускають заняття: «Я ж добре пам’ятаю твого батька! Ходив сюди, просився, а тепер ти тут вчишся, невдячний такий. На лекціях тебе жодного разу не бачив!» Студент червоніє, разом із ним якось незручно стає й решті.
Тож, шановний Олеже, дуже хотілося, щоб усі ваші слова виявилися правдою. Але, гадаю, так красиво виходить лише на папері. Здається, от провели б один раз експеримент, набрали б потік об’єктивно. Лише з тих, хто дійсно бажає і може навчатися. Геніальні б спеціалісти вийшли!