Використання ІТ у нашій освіті, яке у народі іменується «комп’ютеризацією», дещо нагадує колективізацію й утворення колгоспів: не вступиш - розстріляємо. Школи усіма правдами і неправдами добувають комп’ютери, обладнують класи інформатики, забезпечують учителів, а що з цим робити далі, окрім як друкувати документи і показувати презентації, - не завжди знають.
Круглий стіл на тему «Проблеми впровадження інноваційних ІТ технологій та шляхи їх вирішення», організований у рамках IV Національної виставки-презентації «Інноватика в сучасній освіті», мав би зацікавити не лише вчителів і керівників шкіл, а й чиновників. Однак, на превеликий жаль, до розмови приєднався лише один директор школи, один учитель інформатики і… жодного чиновника.
Незважаючи на те, що Україна не перший рік декларує необхідність побудови інформаційного суспільства, впровадження інформаційних технологій в усіх сферах суспільного життя залишає бажати кращого. За глобальним індексом конкурентоспроможності 2011-2012 (WEF Global Competi-tiveness Index) ми посідаємо 82-ге місце зі 142 країн, за індексом технологічної готовності 2011-2012 (WEF Technological Readiness Index) - 82-ге місце зі 142 країн, за індексом мережевої готовності 2011-2012 (WEF Networked Readiness Index) - 75-те місце зі 142 країн, Е-готовністю уряду (Government readiness) - 122-ге місце зі 138 країн, використанням урядом ІКТ (Government usage) - 75-те місце зі 138 країн, індексом електронного уряду ООН 2012 (UN e-Government Index) - 68-ме місце зі 193 країн.
Освіті належить випереджаюча роль у розвитку всіх сфер суспільного життя. Тому проблеми, що виникають при впровадженні інформаційних технологій у цій галузі, мають вирішальне значення для всього суспільства.
Перша і найважливіша проблема - відсутність довгострокової національної стратегії розвитку інформаційного суспільства, яка б стосувалася всіх сфер діяльності і пов’язувала їх між собою (електронний уряд, електронний бізнес, електронна освіта). Усі розвинені країни світу мають такі стратегії. «У Китаї є стратегія розвитку до 2100 року. Росіяни мають плани на 2040-2050 роки. А ми мислимо категоріями від виборів до виборів. Виходить, що проблема впровадження інформаційних технологій в освіту лежить не в школі. Проблема в суспільстві», - наголошує генеральний директор компанії «Кард Системз» Анатолій Долинний.
Звичайно, і в Україні є певні укази, накази, концепції, що покликані сприяти впровадженню ІТ у сферу освіти. Але, на думку учасників круглого столу, у цих документах на 99% йдеться про «залізо» - комп’ютери. А впровадження інформаційних технологій нагадує хаотичний броунівський рух.
«Школа в принципі не живе цими ідеями. Вона живе ідеями нестачі ресурсів, фінансів, ще чогось, іноді просто вчителів. І їй зовсім не до того. За нашим досвідом є деякі «точки кипіння», де вчителі знають і вміють застосовувати інформаційні технології. На жаль, таких точок дуже мало. З одного боку, тому що немає попиту (батьки обирають школу і не цікавляться рівнем запровадження сучасних технологій). З другого боку, немає абсолютно ніякого заохочення на рівні Міністерства освіти й усіх тих, хто створив і контролює достатньо консервативну систему освіти», - пояснює видавець Softpress, член правління Асоціації підприємств інформаційних технологій України та інтернет-асоціації України, видавець журналу «Високі технології у школі» Еліна Шнурко-Табакова.
Анатолій Долинний наголошує: «Без стратегії розвитку країни незрозуміло, як правильно будувати і розвивати школи: директор школи не розуміє, що від нього хочуть через рік, два, три».
Немає мотивації і з боку Міносвіти. Більше того, своїми діями МОНМС часто підриває довіру суспільства до інновацій у сфері інформатизації. Безславно пішов у небуття інформаційний портал «Єдине інформаційне вікно». Створення інформаційного освітнього середовища на базі безкоштовного електронного ресурсу «Щоденник.ua» спочатку розпочалося згідно з наказом Міносвіти, а через два тижні припинилося вже іншим наказом.
Не додає авторитету проектам той факт, що деякі з них були пов’язані з нікому не відомими приватними фірмами: «Єдине інформаційне вікно» - фірма «Імперія-інфо», експеримент «Інформаційні системи управління освітою-2012» - з фірмою «Нові знання».
Не викликає довіри й те, що участь в інноваційних інформаційних проектах часто вимагає від навчальних закладів (у яких і так відчутний брак коштів) фінансових витрат. Це може бути утримання сайта (як було з «Єдиним інформаційним вікном») чи придбання програмного забезпечення (експеримент ІСУО-2012). Тим часом у наказах профільного міністерства не зазначено, з яких саме джерел має фінансуватися участь шкіл у проектах.
Учасники круглого столу також запропонували звернутися до Міносвіти з проханням інформувати освітянську громадськість не лише про запропоновані самим МОНМС проекти, а й про інші пілотні проекти й інформаційні ресурси, що ініціюються певними групами розробників. І не просто інформувати, а розміщати посилання на веб-сайти проектів на офіційному порталі МОНМС.
Тема окремої розмови - якість нав’язаних школам інновацій. На сайті ekyrs.org, що підтримує проект ІСУО-2012, читаємо відгуки вчителів: «Чому школи платять за «сирий» продукт?», «Внедрение ЭТОГО в систему образования не идет ни в какие рамки. Идея хорошая, но исполнение просто жуть...»
Олександр Дорман, учитель інформатики столичної гімназії «Гармонія», розповідає: «У нас запроваджується єдина інформаційна система «Щоденник.ua». Але вже протягом року чи двох включення шкіл до цієї системи іде дуже кволо і повільно. Я намагався поцікавитися, які недоліки у цієї системи, чому ми всі не так швидко інтегруємося. З’ясувалося - не дуже зручна, не дуже зрозуміла система. Зроблена вона була на державне замовлення. Ми живемо у часи капіталізму (хоча й дикого), і ця система повинна все-таки бути конкурентоспроможною. Нам потрібен більш сучасний серйозний бізнес-проект. Єдина інформаційна система повинна постійно розвиватися, у ній повинні бути враховані якісь ідеї інших компаній, тих же соціальних мереж. Що стосується навчальних матеріалів, які викладаються у нашій системі, то вони далеко не всі зроблені професійно».
Очевидно, що потрібна тісна взаємодія між усіма зацікавленими сторонами процесу розвитку єдиного інформаційного простору освіти. «Хорошим прикладом такого зворотного зв’язку могло б бути започаткування спільних проектних груп, що складатимуться із талановитих програмістів-учителів та учнів чи студентів, з одного боку, і програмістів - співробітників компаній-розробників інноваційних ІТ послуг - з другого», - зазначено у резолюції круглого столу.
Виконавчий директор консорціуму АСТЕК Лілія Бородуліна вважає, що коренем усіх проблем є відсутність державного стандарту при впровадженні інформаційних технологій. «Колосальна кількість бюджетних коштів витрачається на створення різноманітних електронних систем. Причому всі вони називаються так - «Єдина державна автоматизована…» і далі за текстом те, що написано на кабінеті у чиновника, який цю систему розробляв. У нас є міністерства, в яких таких систем більше двадцяти. Будь-який чиновник, у якого з’являється можливість отримати фінансування, робить нову систему, і при цьому не стикується з колегами, які сидять у кімнаті ліворуч і кімнаті праворуч. Таким чином, «Єдина державна автоматизована…» розв’язує локальні завдання якогось чиновника. Іноді навіть не зовсім професіонала.
Потім ще більші державні гроші витрачаються на те, аби ці системи якось поз’єднувати. Але таке враження, що вони навмисне робляться так, щоб їх поєднати було неможливо. Отже, потрібно розробити якісь державні стандарти бодай для тих автоматизованих систем, які розроблятимуться за рахунок державних коштів. Тоді чиновники зроблять систему відповідно до стандартів, далі за своїми потребами «пригвинтять» до неї усе, що їм потрібно, і зможуть стикуватися з іншими системами».
Отже, усі проблеми впровадження інноваційних технологій в освітній простір залежать від держави. Директор освітніх програм корпорації INTEL Тетяна Нанаєва підкреслює: «Всі країни розвивають економіку знань й інформаційне суспільство, яке живить цю економіку знань. І, відповідно, у рамках цього формується освітня політика, яка повинна підтримувати створення економіки знань».
Чи розуміють чиновники усю важливість цієї проблеми? Те, що ніхто з них не приєднався до учасників круглого столу, напевно, й є відповіддю на запитання.