Нинішнього року свій перший набір студентів провів перший і поки що єдиний в Україні факультет біотехнології та біотехніки. Обгрунтовану й цілком виправдану прописку він отримав у Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут» (НТУУ «КПІ»). Прикметний факт: конкурс на цей факультет — більше семи претендентів на місце. Що ж привабило сюди абітурієнтів?
На це й інші запитання відповідає декан факультету Любов ШИНКАРЕНКО.
— Любове Миколаївно, такий високий конкурс на ваш факультет — це данина моді чи усвідомлений вибір молоді, збагаченої знаннями про біотехнології?
— Відповісти однозначно на ваше запитання — означає в чомусь злукавити. У нашому житті все відносне: хтось свій вибір зробив свідомо, а хтось вибирав свою майбутню професію інакше — приміром, віддав данину моді. Але і в першому, і в другому випадку претенденти на право називатися студентами-біотехнологами КПІ мали певну інформацію про біотехнології як про сферу людської діяльності. Якщо ХХ століття називають століттям технологій, то ХХI — це століття високих і, я б сказала, супервисоких технологій. Саме до другої можна зарахувати сучасну біотехнологію.
— Що ж таке біотехнологія сьогодення, де вона застосовується?
— Хоч як це парадоксально, але сьогодні немає спільного для всіх розуміння визначення біотехнології як науки, як сфери людської діяльності. Сучасні біотехнології проникли в багато виробництв, становлячи, так би мовити, їхню основу. Водночас мікробіологія, генетика, молекулярна біологія, фармацевтика, генна інженерія і низка інших науково-практичних напрямів живуть і розвиваються самостійно. Я б визначила біотехнологію як вид людської діяльності, спрямованої на створення біологічних об’єктів із заданими властивостями, корисними для людства.
Сьогодні ми можемо говорити про класичну і сучасну біотехнології. До сучасної, як правило, зараховують технології, що базуються на використанні методів генної інженерії. При цьому з допомогою біотехнологічного об’єкта (чи то клітина мікроорганізму, тварини чи рослини) отримують біологічно активні речовини, які не утворяться в ній у природних умовах. Для прикладу можна назвати біосинтез мікроорганізмами інсуліну, інтерферону чи надання рослинному організму властивостей, раніше йому не властивих. Важливо також підкреслити й той факт, що сучасні біотехнології обов’язково враховують економічний аспект при перенесенні результатів лабораторних досліджень у площину виробництва. Спектр застосування біотехнологій воістину грандіозний: це мікробіологічна й комбікормова промисловості, фармацевтика й біологічні методи очищення територій, це сільське господарство (від боротьби з бур’янами до виведення нових сортів рослин і порід тварин), генна і клітинна інженерія, медицина (розробка засобів для діагностики та лікування різноманітних захворювань) і багато іншого.
— Якщо виходити з вашої класифікації, то класична біотехнологія існує в нашій країні вже давно, а от сучасна з’явилася відносно недавно — років 10—15 тому. Мабуть, недостатня кількість біотехнологів-практиків і стимулювала створення факультету. Але чому факультет створений у НТУУ «КПІ», а не в якомусь іншому вузі України?
— Ви не помилилися щодо віку нашої сучасної біотехнології — вона молода. Галузь потребує фахівців, підготовлених за програмами, що охоплюють не лише знання у сфері біології, хімії, біохімії, мікробіології, спецтехнологій, а й у галузі техніки й інженерії. Таке комплексне поєднання знань могла забезпечити тільки Київська політехніка. Я надзвичайно вдячна керівництву інституту й особливо його ректору академіку НАН України М.Згуровському за підтримку, розуміння і співпрацю в процесі створення факультету.
Активно повернутися обличчям до питань біотехнології нас підштовхують проблеми, які з’являються останнім часом, — приміром, питання використання нових сортів трансгенних рослин, зокрема й картоплі; неприйняття Верховною Радою проекту закону про генно-інженерну діяльність і ряд інших.
— Як ви, класичний мікробіолог за базовою освітою, прийшли до біотехнології й усвідомлення необхідності присвятити себе підготовці фахівців для цієї галузі?
— Знання мікробіолога й результати своїх наукових досліджень я використовувала в роботі на Ладижинському заводі ферментних препаратів (нині — ДП «Ензім»). Цьому підприємству я віддала одинадцять років, що стало для мене хорошою науковою, виробничою та життєвою школою. Набутий досвід дозволив мені побачити реальні прогалини в підготовці фахівців, яких направляли на виробництво. А це, треба сказати, були не останні спеціалісти, що приїжджали до нас за направленням з Москви, Ленінграда, Риги, Києва й інших міст колишнього Радянського Союзу. Водночас мікробіологам, вірусологам, фармацевтам із класичною університетською освітою бракувало інженерного мислення, розуміння технологічного процесу, взаємозв’язку всіх технологічних стадій. Відповідно до своїх обов’язків мені доводилося розробляти й реалізовувати адаптаційні програми для молодих фахівців, знаходити сфери діяльності, які максимально відповідали б їхнім навикам, рисам характеру тощо. Це було необхідно, хоча й не входило в коло моїх посадових обов’язків. Такий індивідуальний підхід до кожного конкретного молодого спеціаліста давав свої позитивні результати. Нині, під час розробки програми підготовки фахівців-біотехнологів на новоствореному факультеті, цей досвід знадобився.
— Любове Миколаївно, чи передбачає створення факультету біотехнології та біотехніки становлення й подальший розвиток певного навчально-наукового й навчально-методичного центру як в галузі біотехнології, так і в галузі біотехніки?
— Поза сумнівом. Створення факультету — це лише перший крок. Формування сучасного спеціаліста неможливе без взаємозбагачення знаннями. Це процес природний і необоротний. У нас встановлюються надійні партнерські контакти з цілою низкою навчальних і наукових організацій, пов’язаних із біотехнологією. Серед них Національний технічний університет «Львівська політехніка», Харківський державний політехнічний університет, Дніпропетровський хіміко-технологічний університет, Українська фармацевтична академія (м. Харків) та інші. З цими навчальними закладами ми не тільки працюємо над формуванням вимог до програм підготовки фахівців-біотехнологів, а й готуємо науково-практичний цикл конференцій і семінарів з проблем формування біотехнологічної освіти в Україні. У планах нашого факультету — проведення й міжнародної науково-практичної конференції з проблем підготовки біотехнологів. Це необхідно і для взаємозбагачення знаннями, досвідом, і для визначення нашого власного місця в біотехнологічному світі.
— У чому ви вбачаєте конкретну сферу наукових інтересів колективу факультету, і які перспективи його розвитку?
— Сфера наших наукових інтересів — розробка мікробних біотехнологій одержання нових лікарських засобів для нашої біофармацевтичної промисловості. Надалі з розвитком і становленням факультету розширюватимуться й наукові інтереси. Крім того, ми плануємо розширити факультет, створити ще кілька кафедр. Структура факультету — це не раз і назавжди завмерла форма. Факультет має змінюватися, пристосовуватися до конкретних умов. Сьогодні до його складу входять кафедри: промислової біотехнології, біотехніки й інженерії та фізико-хімічних основ біотехнологічних процесів. Які кафедри буде створено — покаже час.