Свого часу чимало жартів викликав глибокодумний вислів рекордсмена-орденоносця про те, що економіка Радянського Союзу «має бути економною». Та вже перші косигінські спроби примусити рахувати не тонни і кубометри продукції, а її справжню вартість наштовхнулися на такий шалений опір, що завершилися повною невдачею. Серед іншого майже невідомою залишалась і вартість підготовки фахівця того чи того про-філю, мало було серйозних наукових праць з дослідження фінансових аспектів навчання і виховання.
Завершення Другої світової війни було позначене, крім усього іншого, небаченим поширенням вищої освіти. За останні 30 років контингент студентів Франції збільшився майже всемеро, Австрії — вдев’ятеро, Швеції — вдесятеро, Іспанії — в п’ятнадцять разів. У країнах «третього світу», які здобули незалежність на межі 50-х років, ці показники навіть вищі від наведених по Європі. Крім того, кількість вищих закладів освіти в розвинених країнах зросла вдев’ятеро.
Найвищі темпи поширення вищої освіти в СРСР також припали на повоєнні роки. Його керівники віддали перевагу гумбольдтівській моделі університету, найкраще пристосованій до підготовки молодих науковців та інженерів-дослідників. Не рахуючись із витратами, СРСР розширював і модернізував свій науково-військовий комплекс, маючи потребу в мільйонах науковців та інженерів- конструкторів, які повинні були працювати у безлічі «закритих» міст та НДІ. В цих умовах була створена дуже досконала і спе- ціалізована на викладанні природничо-математичних дисциплін середня школа та гранично проста система вищої освіти тривалістю п’ять років і одним-єдиним дипломом спеціаліста.
Якщо в СРСР вища освіта була переважно природничо-технічною і повністю страте-гічно- державною, то в демократичних країнах Заходу вона стала платною послугою і бажаним товаром. Впродовж усієї другої половини ХХ ст. там збільшувалася кількість осіб, які платили за своє навчання. Черга України настала лише після 1995 р., коли контингент платного сектору швидко наздогнав і перегнав бюджетний.
А які у світі ціни на товар під назвою «вища освіта»? У довідниках міжнародних організацій ми можемо знайти обмежені дані про обсяг коштів, які мав виплатити студент-іноземець, щоб отримати диплом про вищу освіту в різних країнах на початку 90-х років (див. таблицю). Слід мати на увазі, що йдеться не про дипломи, які в академічно-компетентнісному сенсі оцінюються як, приблизно, однакові в усіх цих країнах, а про підсумкові документи того варіанту вищої освіти, яка вважається завершеною в певній країні і яку отримує більшість випускників вищих закладів освіти.