UA / RU
Підтримати ZN.ua

Атрофія інтелекту

Стаття «Міфи і реалії зовнішнього оцінювання» («ДТ», №11, 2010 р.) здивувала необгрунтованістю, нелогічністю суджень, безапеляційним тоном...

Автор: Альберт Оганесян

Стаття «Міфи і реалії зовнішнього оцінювання» («ДТ», №11, 2010 р.) здивувала необгрунтованістю, нелогічністю суджень, безапеляційним тоном. Немає сенсу послідовно аналізувати «міфи» І.Лікарчука. Краще, як казав Козьма Прутков, дивитися в корінь.

Для чого, питається, раніше були вступні іспити, а тепер зовнішнє незалежне оцінювання — ЗНО? Червоною ниткою через усі «міфи» видно відповідь: боротьба з корупцією. Таким чином І.Лікарчук намагається перехопити функцію існуючих для цього органів. Логіки в його словах, якщо копнути глибше, немає взагалі. Нормальна логіка може бути тільки одна: відібрати здібних і бажаючих навчатися за обраною спеціальністю. Лише з них можуть вийти фахівці. Запитання панові Лікарчуку: якщо ЗНО дає змогу відбирати «своїх» студентів», то чому більшість новоявлених студентів не знають навіть елементарної математики, яка на інженерних спеціальностях просто необхідна?

Цитую: «...мета зовнішнього оцінювання — не виявити здібності майбутніх студентів. Тому їм і пропонується тест, що відображає їхні навчальні досягнення, а не тест на виявлення інтелекту або здібностей до навчання». Саме так мету ЗНО сформулював Лікарчук. Звідси й результати.

«Але й під час традиційної вступної кампанії здібності до навчання, уміння мислити або інтелект не визначалися». Запитання панові Лікарчуку: про які часи йдеться? Якщо про останні роки «реформування» системи освіти — згоден. Якщо про більш ранні — ні. Іспити приймали не викладачі, які «...навряд чи володіють досить складними методиками визначення рівня інтелекту або вміння мислити», а авторитетні й шановані у своїй галузі професіонали і педагоги.

І в ті часи були телефонне право, хабарі. Однак за масштабами вони непорівнянні із сьогоднішніми. Зі статті Лікарчука випливає, що всі ректори і викладачі — корупціонери й хабарники. Якщо це так, то проблему мають вирішувати прокуратура і суди, але аж ніяк не ЗНО.

Сумно, але сьогодні викладач, який ставить оцінку не «за поняттями», а за знання, почувається білою вороною. Характерний приклад. Професор (з молодих та ранніх) одного з провідних львівських вишів кілька років безсоромно вимагав плату за оцінки. Колеги й адміністрація цього «не помічали». І тільки коли цілий потік студентів звернувся до ректора з цього приводу, викладача з миром відпустили «за власним бажанням». Така мораль перекреслює авторитет педагогів вищої школи і взагалі всієї освіти. Це шлях у нікуди. Педагог повинен бути головною особою в системі освіти, оскільки саме він є носієм знань і досвіду, що їх покликаний передавати наступному поколінню. Обов’язок усіх інших структур — допомагати йому в цьому. Потрібна цілеспрямована й дієва реформа всієї системи освіти. Проте спочатку треба чітко сформулювати, що таке рівний доступ до освіти, що таке якісна освіта та інтереси особистості і держави.

Тепер про «ноу-хау» зі 124 балами, які дозволяють узяти участь у конкурсі, щоб вступити до ВНЗ. Цитую: «Трирічний досвід дає підстави стверджувати, що абітурієнти з гіршими результатами можуть бути віднесені до категорії «тих, які вгадують» (9—10% від загальної кількості учасників тестування)». Водночас уже на першому курсі в масовому порядку виявляються вкрай слабкі знання й здібності новоспечених студентів, що зовсім не узгоджується з 9—10% пана Лікарчука.

Пояснення цієї невідповідності досить просте: результати ЗНО свідомо й істотно завищуються. Прохідний бал, що дозволяє вступити до вишу, дорівнює 124 (за шкалою 100... 200), тобто 24%. При лінійній шкалі переведення треба було б правильно відповісти теж на 24% тестових завдань. Але прийняті центром тестування нелінійні шкали істотно знижують цей поріг: у 2008 році достатньо було правильно відповісти тільки на 7% тестових завдань, а в 2009-му трохи більше — 11%. Ці шкали є на сайті ЦТ Лікарчука (www.testportal.gov.ua/index.php/text/fiz).

Навіщо система ЗНО свідомо завищує бали? Відкинемо наївне бажання виглядати перед Заходом взірцем освіченості. Уявімо собі, що оцінок не завищують, а прохідний бал піднято, припустімо, до 175. Це означатиме, що численні новоявлені виші і вишики втратять студентів. Жахлива для них перспектива. Щоправда, можуть з’явитися охочі опанувати токарську, слюсарну або іншу корисну справу. Якщо, звісно, відновимо зруйноване реформами профтехнавчання. А поки що гасло нинішнього ЗНО — даєш загальну вищу освіту! Незважаючи на якість навчання й цілковиту неясність того, скільки країні насправді потрібно людей із вищою освітою.

Для пана Лікарчука взірцем є західна система освіти. Спеціально для нього наведу недавні слова президента США Барака Обами, котрий виступив із жорсткою критикою американської системи освіти: «Ми відстали за останні кілька десятиліть. Наші оцінки показують, що американські 15-річні школярі більше не можуть навіть близько конкурувати з математики та природничих наук зі своїми однолітками з інших країн».

Дійсно, у зарубіжній освіті широко використовується тестування. Дуже точно результати практикованої там освітньої політики виклав професор В.Доренко, котрий уже кілька років викладає в паризькому університеті імені П’єра і Марії Кюрі. Він пише, що його студенти «...дуже цілеспрямовані, працездатні й старанні, але думати вони не вміють зовсім. Виконати певні, чітко сформульовані викладачем, маніпуляції — будь ласка, щось вивчити, запам’ятати — скільки завгодно. А от думати — ніяк. Ця функція організму в них, на жаль, геть атрофована. Річ у тому, що сучасному розвиненому суспільству потрібні тільки гарні виконавці. Творчі, думаючі люди, звичайно, теж потрібні, але буквально одиниці. Тому вся система освіти має бути налаштована на відбір, вирощування і дресирування саме гарних виконавців, а вчити думати молодих людей зовсім не потрібно: у сучасному суспільстві це тільки зашкодить їхній майбутній фаховій діяльності, хоч би якою вона була». Сказано різко, але більшість педагогів, які прочитали цю статтю, згодні з нею.

Серед багатьох коментарів до статті прочитав: «Перефразовуючи Черчилля, ЗНО — поганий метод освітнього контролю, але кращого поки що не вигадали». Та ні, вигадали. Багато років (з 1993-го) метод інтелектуального комп’ютерного тестування використовували в реальному навчальному процесі. Він дозволяв перевіряти не тільки знання, а й насамперед уміння застосовувати отримані теоретичні знання і здатність логічно мислити.

(Дивіться, наприклад, статтю «Хвилеріз для посередностей», «ДТ» № 34, 2003 р.). Мало того, двічі, ще в 2005 році, я доповідав про цей метод на засіданні міжвідомчої робочої групи з питань упровадження зовнішнього незалежного оцінювання та моніторингу якості освіти в МОН (тоді цією роботою керувала Л.Гриневич). Робоча група мала розглянути можливі варіанти й вибрати найкращий. З цією метою пані Гриневич кілька разів відвідала США, і в результаті було обрано найгірший варіант ЗНО. Попри жорстку критику і в газетах, і в спеціальних журналах. І пан Лікарчук уперто продовжує впроваджувати цю систему. Сумно...