Віктор ЦОКЛАН, генеральний директор Міжнародного дитячого центру «Артек». Заслужений юрист України.
Народився в 1965 році.
1986-го закінчив Львівське вище військово-політичне училище, 1991-го пішов у запас із посади помічника начальника політвідділу. Після служби закінчив юридичний факультет Львівського держуніверситету, працював у податковій інспекції в Ужгороді. У 1998—2002 роках — депутат Закарпатської обласної ради, від червня 2000 року — робота в Державному управлінні справами Президента України: головний консультант, завідуючий відділом правового забезпечення, заступник начальника Миколаївського морського порту, із березня 2004 року — керівник «Артека».
Якщо відволіктися від романтики й політики, «Артек» — величезна господарська структура, своєрідна держава в державі: у ньому працюють три тисячі співробітників, котрі забезпечують відпочинок дітей цілорічно, у зміну можна прийняти п’ять тисяч дітей. Аналогів цьому дитячому центру в світі немає. Сьогодні «Артек» перебуває на рубежі двох епох: радянський період закінчився, а до нових вимог він лише пристосовується. Поза сумнівом одне: «Артек» уже став світовим брендом, а недавно здобув статус дитячого центру ЮНЕСКО.
Що належить зробити колективу «Артека» для того, аби відповідати європейським вимогам? Сьогодні про це розмова з генеральним директором «Артека» Віктором ЦОКЛАНОМ.
— Вікторе Івановичу, що означає відповідати вимогам часу?
— Нинішнього року виповнюється 80 років від того дня, коли в урочищі Артек під Гурзуфом з’явилися перші намети з дітьми. Сьогодні ми робимо все, щоб суспільство й держава зрозуміли: «Артек» — не дорога іграшка, якою можна погратися й відкласти убік, це дорога й цінна спадщина, що дісталася нам від попередньої системи. Ми намагаємося адаптувати цю воістину золоту, але ще багато в чому радянську структуру до ринкових умов, і процес іде дуже важко та складно. Адже в спадщину отримано не лише 208 гектарів землі, пляж, море й ліжка, а також протікаючі труби, зламану каналізацію, відсталий сервіс і величезні соціальні й кадрові проблеми. Одна з найважливіших — забезпечення життєдіяльності персоналу, турбота про десятки тисяч членів родин працівників, котрі мешкають у Гурзуфі, про всю інфраструктуру селища, що займає 7,5 км узбережжя (десята частина Великої Ялти). Нам потрібно утримувати житловий фонд селища, садки, школу, міліцію, службу охорони, інститут, який готує кадри педагогів і психологів, реконструювати величезне складне господарство.
Побачивши, що реконструкція перетворює «Артек» на сучасне передове підприємство, усі, хто має до нього стосунок, піднеслися духом. У «Артеку» за час його існування побували 1 мільйон 225 тисяч 765 дітей із усього світу. Сотні тисяч дорослих людей бережуть «країну дитинства» в своїй пам’яті. Вони на все життя залишилися артеківцями. І це, на нашу думку, дорожче, ніж увесь матеріальний актив. Тому інвестиції в «Артек» — це вкладення в моральність, духовність, чистоту, в удосконалення суспільства.
— Зовнішньо «Артек» начебто не обділений увагою держави, стан справ у ньому розглядався й на виїзному засіданні профільного комітету Верховної Ради, і на дні уряду в парламенті. Віднедавна Міжнародний дитячий центр (МДЦ) «Артек» підпорядкований не міністерству сім’ї та молоді, а ДУС (Державному управлінню справами Президента України)...
— На жаль, режим ручного керування макропроцесами заважав системному підходу в роботі. Увага держави виявлялася через вплив окремих персон, котрі люблять «Артек» — кілька народних депутатів, колишніх артеківців, особисто сам екс-президент, — але цього не досить. Хоча «Артек» найбільше державне підприємство, системне фінансування через бюджет не здійснювалося. Торік уперше на будівництво й реконструкцію виділено 26 млн. грн. Їх освоєно, а робіт виконано в кілька разів більше, ніж передбачалося. Додалося майже півтори тисячі оснащених новими меблями ліжко-місць для відпочинку дітей, сучасні їдальні, басейни, пляжі тощо. Але це однаково третина, а можливо, чверть того, що нам належить зробити. За системного підходу, — а саме такою має бути оптимальна форма управління «Артеком» із боку держави — реконструкція велася б набагато ефективніше. Підпорядкування ДУС допомагало зробити шлях узгодження управлінських рішень коротшим, але не справляло профільного галузевого впливу — не контролювало фестивальні, молодіжні, педагогічні програми. Тому бажано, щоб держава на самому початку визначила наші «правила гри» — чітка постановка завдань, регламент фінансування, реалізація державних програм. І тоді вже не матиме значення, в яку структуру центр входитиме. Хоча, із погляду реалізації співпраці «Артека» з ЮНЕСКО, патронат Президента країни, звісно, серйозна підмога. Адже в такий спосіб Президент братиме участь у реалізації програм ЮНЕСКО особисто. Сьогодні «Артек» — частина іміджу країни.
Як керівник підприємства я заперечую інформацію про «дерибан» власності — жоден об’єкт у «Артеку», зокрема земля, не приватизовані, не продані на сторону, не змінили профіль тощо. Крім того, «Артек» збільшився — ми прийняли до складу МДЦ і залишили за собою будинок відпочинку «Аюдаг», плануємо приймати в ньому гостей. Треба давати оцінку діям конкретних людей: ким і коли приймалися помилкові рішення, хто винен. Узагальнюючі оцінки лише шкодять справі.
Мій син-першокласник після трансляції дня уряду у Верховній Раді, де розглядалися питання дитинства в Україні й зокрема «Артека», запитав: «Тату, а що таке «дерибан»? Між іншим, я був того дня на балконі залу засідань у парламенті, хоча депутатів про це не повідомили, мені не дали слова для пояснень, ніхто не ставив запитань. Звісно, «Артек» ласий шматочок Ялти, і, відверто скажу, спроби зазіхань на нашу власність були, але ми не дали нічого розбазарити — і земля, і будинки залишилися в державній власності. У «Артеку» відбулося виїзне засідання профільного комітету Верховної Ради у справах сім’ї та молоді, і я всім депутатам показав наші об’єкти. На жаль, постанову Верховної Ради досі не виконано, надмірна політизація не дає можливості підняти наші проблеми: за нас бояться замовити слово — раптом там справді щось не так. І даремно... А щоб чутки про «дерибан» більше не народжувалися, ми готуємо пропозиції зі створення громадської ради «Артека». У неї ввійдуть відомі люди — артисти, композитори, режисери, державні діячі. Так буде забезпечено контроль над роботою дитячого центру.
«Артек» — не профспілковий дитячий табір, як думають чимало людей, а підприємство світового рівня. Переймати педагогічний досвід активної роботи з дітьми приїжджають до нас учені не лише з Москви та Петербурга, а й із Німеччини, Італії, Сполучених Штатів Америки. У нас і автобусні екскурсії, і прогулянки по морю на катері, і відвідини турбаз у горах, і фестивалі, і фільми, і концерти; кожна дитина отримує нову форму, п’ятиразове, збалансоване за всіма показниками харчування; за безпеку дітей відповідає надійна охорона; із ними працюють високопрофесійні вихователі, вчителі. Загальновизнані авторитети проводять для дітей свої майстер-класи. Тому вартість путівки до «Артека» не можна порівнювати з вартістю путівки в звичайний табір.
— На якій стадії сьогодні реконструкція центру, чи багато ще належить зробити?
— Повністю реконструйовано три табори — «Кришталевий», «Бурштиновий» і «Морський», побудовано нову школу з суперсучасним устаткуванням, критий басейн і чотири відкритих, відремонтовано чаші критих басейнів (це, по суті, міні-аквапарки), порт, капітально відремонтовано теплохід «Артек», придбано шість нових автобусів, дев’ять нових міліцейських автомобілів супроводу — щоб не піддавати дітей небезпекам на гірських дорогах. При цьому гостро не вистачає сучасних автобусів для перевезення дітей. Попереду капітальний ремонт таборів «Прибережний», «Лазурний» і «Кипарисовий», необхідно закінчити ремонт очисних споруд, водогону, каналізації. Проте включати вартість реконструкції в ціну путівки нам не дозволяють, та це було б і неправильно. Водночас державної програми реконструкції «Артека» немає, як немає й її фінансування.
Ну й головне — потрібно погасити борги «Артека», отримані мною «в спадщину». Для цього 2004 року керівництво країни ухвалило рішення про продаж однієї з кримських держдач у власність Росії. Гроші від цієї угоди планувалося направити на погашення боргів «Артека», які виникли в зв’язку з його реконструкцією. Третина коштів за умовами договору вже надійшла, інші досі в дорозі. Не погоджує документи Держкомзем. У результаті «Артек» не лише не погасив заборгованість, але ще й збільшив борги через виникнення податкових зобов’язань перед бюджетом. Крім того, борги мають властивість зростати за рахунок штрафних санкцій.
Допомагати нам нині в Києві просто немає кому. Виходить, наші звернення сьогодні — голос волаючого в пустелі, бо в дорослих дядьків і тіточок є справи набагато важливіші. Тому я хочу через такий авторитетний друкований орган, як «Дзеркало тижня», звернутися до шановних людей — Президента та прем’єр-міністра: шановні Вікторе Андрійовичу та Юліє Володимирівно, підтримайте «Артек» сьогодні! Він потрібен дітям і Україні і цінний не менше, ніж «Криворіжсталь». До того ж не приватизований, його не потрібно повертати в держвласність, а лише зберегти для народу й держави.
— У «Артеку» працюють реальні люди зі своїми невирішеними проблемами. Чи відчувається в Гурзуфі соціальна напруга?
— Кілька днів тому я говорив із жителями, котрі вийшли на демонстрацію через те, що їм не дозволяють приватизувати житло. Справді, «Артек» повинен був будувати житлові будинки, ділянки під їхнє спорудження виділено, але грошей поки що немає. Із іншого боку, люди люблять «Артек», вони звикли до місця під горою (там жили їхні батьки) й не хочуть звідти їхати. За законом вони мають право приватизувати житло. Ми розуміємо, наступний крок — приватизація земельних ділянок, на яких ці будинки стоять, люди також матимуть на це право, але це либонь територія «Артека». І ми не знаємо, як вчинити, бо це спричинить поділ території МДЦ. Колізія не може тривати вічно. На мою думку, треба було б визначити призначення кожної ділянки в «Артеку» й розділити землю на таку, яка використовується центром і повинна залишитися йому, і таку, яка використовується людьми, і з нею треба вчинити за законом. Але я найманий керівник, а такі рішення має приймати орган управління держмайном. Рішення поки що немає, а напруга, як ви розумієте, зростає. Особливо на тлі неправдивих заяв про «дерибан».
Крім того, сьогодні «Артеку» необхідне житло приблизно для тисячі чоловік. Через це ми не можемо обновляти кадри вихователів і педагогів, поліпшити житлові умови тим, хто давно це заслужив...
— Припустімо, держава прийшла на допомогу, «Артек» розвивається. Які перспективи? Чи реально для «Артека» стати справжньою європейською столицею дитинства?
— Торішньої осені ми провели презентацію МДЦ на засіданні виконкому ЮНЕСКО. І виконком, і багато країн—учасниць ЮНЕСКО — а їх дев’яносто! — висловили цілковиту зацікавленість у співпраці з «Артеком». Але для початку ми маємо розв’язати кілька проблем, головна з яких — відповідність кадрового складу світовому рівню. Нам катастрофічно не вистачає педагогів і вихователів, котрі володіють іноземними мовами, не зайве це було б і технічному персоналові. І йдеться не тільки про знання англійської, а й цілого десятка мов. По-друге, треба працювати з інфраструктурою та привести до європейського рівня ще бодай три табори. Для масових заходів поки є лише відкритий стадіон, ми задумали на базі великої їдальні табору «Гірський» зробити критий актовий зал — таким чином, заходи можна буде проводити не лише влітку, а цілорічно. Але знов-таки — потрібне бажання держави в особі його вищих органів, державна програма з фінансування.
Аналіз показав: сьогодні молодь після школи ніби випала зі сфери турботи держави. І ми, не чекаючи державного фінансування, самостійно готуємо табір «Кипарисовий» для прийому молоді від 18 до 25 років. Такого раніше в нас не було. Якщо ми встигнемо розробити нові масові й розважальні, туристичні й екскурсійні програми для цього віку, забезпечимо табору особливу охорону, — то в травні зможемо дати цьому напрямку старт. Справа дуже перспективна, на мою думку, можна довести прийом молоді післяшкільного віку до 25—30 відсотків від загальної кількості відпочиваючих.
…Ви бачили, як сяє різними кольорами покажчик «Артека» на Ялтинській трасі? Коли я прийшов сюди працювати, увечері було зовсім темно, а сьогодні, коли дивишся з моря, весь «Артек» світиться. Я хочу, аби він переливався вогнями, як Лас-Вегас! І якщо нам вдасться поєднати особливості і традиції «Артека» із європейськими вимогами, гадаю, тоді про Україну казатимуть: це країна, де є не лише Чорнобиль, а ще й помаранчева революція, і «Артек». І Україна нами пишатиметься.