Міністерство освіти і науки України урочисто відзвітувало, що вступна кампанія-2009 була найпрозорішою за всі роки незалежності. Мабуть, саме завдяки її небаченій прозорості державні чиновники не помітили, що ніколи ще за роки незалежності не було такої несправедливості стосовно найкращих, найрозумніших абітурієнтів, такої цинічної зневаги до інтелекту, відкритого ігнорування конституційних прав людини, явної дискримінації за соціальним походженням, станом здоров’я та складом сім’ї!
Відповідно до статті 21 Конституції України, всі люди рівні у своїх правах. У статті 24 Основного Закону йдеться про те, що всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи і є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за расовою ознакою, кольором шкіри, за політичними, релігійними та іншими переконаннями, статтю, етнічним та соціальним походженням тощо. Стаття 53 гарантує право кожного громадянина України на освіту й чітко фіксує, що громадяни мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. Відповідно до офіційного тлумачення цієї статті Конституційним судом України, безоплатність вищої освіти означає, що громадянин має право здобути її згідно зі стандартами вищої освіти без внесення плати в державні та комунальні навчальні заклади на конкурсній основі в межах обсягу підготовки професіоналів для суспільних потреб (державного замовлення).
У Конституції України чітко зафіксовано — рівні права та конкурсна основа (!!!) для всіх (!!!), хто претендує на бюджетні місця у вищій школі. Але що означає Основний Закон у «правовій» державі? Вперше за всю історію незалежної України під час вступу на ряд спеціальностей, насамперед економічного та юридичного напряму, багатьох абітурієнтів позбавили можливості брати участь у конкурсі, тобто позбавили громадян України їхніх конституційних прав, оскільки всі бюджетні місця за такими спеціальностями в багатьох ВНЗ були зайняті абітурієнтами-пільговиками, які відповідно до правил прийому до ВНЗ мають бути зараховані поза конкурсом, тобто на них положення Конституції України не поширюються. На бюджетні місця за деякими спеціальностями претендентів-пільговиків виявилося навіть більше, ніж бюджетних місць!
Ситуація зі вступною кампанією-2009 була б комічною, якби не стала трагедією для багатьох найкращих, найрозумніших представників української молоді. Молодий громадянин України може набрати найвищі 400 балів з двох сертифікатів зовнішнього тестування, але не потрапити «на бюджет» лише тому, що він не сирота, не інвалід I або II групи або не виходець із шахтарської сім’ї. Я цілком згоден із тим, що держава має піклуватися про дітей-сиріт та інвалідів, підтримувати престижність шахтарської праці, але в чому провина тих дітей, які прагнули високоякісно навчатися у школі в надії, що їхні знання будуть затребувані державою, що їхні знання, як результат тяжкої багатолітньої праці, допоможуть їм вступити на бюджетне місце до ВНЗ? У чому провина матерів і батьків — шкільних учителів, медсестер, лікарів, які, існуючи на злидарську зарплату, всіма силами прагнули вивчити свою дитину в школі, сподівалися, що вона зможе претендувати на бюджетне місце, бо розуміли, що не мають грошей навчати її на платній основі?!
Про інвалідів, сиріт, вихідців із шахтарських родин та інших осіб, які потрапили в категорію пільговиків, держава могла б виявляти турботу по-іншому. Наприклад, приймати відповідні категорії абітурієнтів до ВНЗ на загальних підставах, а тим, котрі вже вступили, оплачувати навчання та виплачувати стипендію.
Нинішня система вступу до ВНЗ носить явно дискримінаційний характер. За станом здоров’я дискримінуються ті, хто не є інвалідами I і II групи; за складом сім’ї — ті, хто не є сиротами; за соціальним походженням — ті, хто не є вихідцями з шахтарських сімей. Ситуація дійшла до абсурду.
Та головне, що все прозоро...