Прочитав у газеті «Дзеркало тижня» за 9 лютого ц.р. нарис Ольги Скрипник «У батьків «зуб» на столичні школи» і щиро здивувався. А далі й геть обурився.
Як директор столичної школи, мабуть, промовчав би, але як голова громадської організації «Асоціація керівників шкіл м. Києва» порадився з колегами і, пробачте, мовчати не можу.
По-перше, стаття написана людиною заангажованою, яка, мабуть, особисто має «зуб» на якусь школу. Що ж, буває; школи різні, проблем багато... Але чому стільки брехливих узагальнень і, м’яко кажучи, неточностей? Ця стаття просто «замовна» і має політичну мету, бо спрямована проти київської мерії. Але в цьому випадку заручниками журналістської гри стають передусім директори шкіл, переважна більшість яких — попри всі проблеми й негаразди навіть не освіти, а процесу становлення українського суспільства — щоденно інвестує свій інтелект, здоров’я у навчання й виховання дітей та підлітків.
По-друге, у статті нічого немає про ті школи й дитсадки, до яких стоїть черга, де дуже добра освіта: і батькам, і дітям подобається. Між іншим, і аптечки в них нормальні, і медичні кабінети обладнані, і діти з апетитом обідають за 6,50 грн. (де ще в Києві, крім шкіл, можна з’їсти першу, другу і третю страви за такі гроші?).
Так, у шкільній освіті роками накопичувалися різні проблеми й недоречності. І якщо редакція справді хоче допомогти розвиткові столичної освіти, то мої колеги готові допомогти редакції. Наприклад, можна відкрити на сторінках Вашої газети окрему дискусійну рубрику «Школа очима журналістів, освітян і батьків». Це буде чесна й відкрита позиція, а суддями нехай будуть читачі!
Наполягаю на опублікуванні цього відкритого листа. Зі свого боку — завжди готовий зустрітися для конструктивної розмови. Якщо редакція не відреагує на лист, вимушений буду розповсюдити його через сайт асоціації та інші доступні засоби масової інформації.