Згідно зі статтею 20 Земельного кодексу України (2002), встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проєктами землеустрою щодо їх відведення, а зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власности - за ініціятивою власників земельних ділянок. Це означає, що, отримавши у власність пасовища чи сіножаті, землевласник може їх розорати, засіяти ріпаком або соняшником і отримати значно більший прибуток, ніж від пасовища. Адже механізму захисту земель не існує.
Про це у своїй статті для DT.UA пише Яків Дідух, академік НАН України. За його словами, якщо на сіножатях чи пасовищах ростуть рідкісні види рослин чи живуть тварини, то за їх знищення землевласник відповідальности практично не несе.
"Стаття 23 визначає пріоритетність земель сільськогосподарського призначення. Так, землі, придатні для потреб сільського господарства, мають надавати насамперед для сільськогосподарського використання. Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних Державного земельного кадастру. Уже сьогодні ці статті спричиняють гострі конфлікти, а у зв'язку з можливим запровадженням ринку землі, дозволом її продавати ці конфлікти загострюватимуться", - наголошує академік.
Детальніше про проблеми з продажем землі читайте у статті Якова Дідуха "Земля: якщо продавати, то й зберігати" у тижневику "Дзеркало тижня. Україна".