На початок грудня кількість безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, становила майже 410 тисяч. З них допомогу по безробіттю отримували 353 тисячі громадян. Послугами держслужби скористалися понад 1,1 мільйона осіб. Це більш ніж наполовину перевищує торішній рівень. Але проблема не стала менш гострою.
Рекордних показників безробіття сягнуло в липні 2020 року, коли офіційно стали на облік майже 518 тисяч людей, а допомогу по безробіттю отримували близько 433 тисяч осіб. Причиною такого стрімкого вивільнення робочої сили стали обмежувальні заходи, застосовуючи які, влада прагнула обмежити поширення коронавірусної хвороби.
А недавно прем’єр-міністр Денис Шмигаль в інтерв’ю одному з масмедіа неоднозначно висловився стосовно цього. Порадівши, що за час карантину 440 тисяч українців були офіційно працевлаштовані через центри занятості, він тут-таки зазначив, що на початок карантину в Україні налічувалася 361 тисяча зареєстрованих безробітних, а нині — вже 420 тисяч.
Тоді як ще місяць тому їх було 396 тисяч. Мовляв, підправив цифри карантин вихідного дня. І, хоча ВВП не постраждав, люди таки потерпають, зазначив очільник уряду. Маємо другий пік звернень до служб зайнятості, посилений ще й завершенням аграрного сезону.
Та хоч би під яким кутом дивилися ми на безробіття, це — проблема з проблем. Особливо якщо кількість тих, хто втратив роботу, різко зростає, а перспектив працевлаштуватися не додається.
Отже, впродовж січня—листопада кількість зареєстрованих безробітних становила понад 1 млн 138 тис. осіб, на яких припадало 798 211 вакансій. Найбільше непрацевлаштованих було в Харківській області (майже 83,5 тис.), у Львівській, Полтавській та Запорізькій областях — понад 60 тис. у кожній.
На початок грудня з тих 410 тис., які стояли на обліку, чоловіки становили 39%, жінки — 61%. За віковими групами розподіл такий: 32% — віком до 35 років; 29% — від 35 до 44 років; 25% — від 45 до 55 років; 14% — понад 55 років.
Більш як половина пошуковців роботи мають вищу освіту, 31% — професійно-технічну, 16% — загальну середню освіту. За видами економічної діяльності розподіл має такий вигляд: 21% раніше був зайнятий у сфері торгівлі; 17% — у переробній промисловості; 13% — у державному управлінні, обороні, обов’язковому соціальному страхуванні.
Щодо кількості вакансій, заявлених роботодавцями до державної служби зайнятості, то їх на 34% менше, ніж на відповідну дату минулого року. Більшість вільних місць сконцентровані на підприємствах переробної промисловості (20%), оптової та роздрібної торгівлі (13%), у сфері освіти (12%) і на транспорті (9%).
Працедавці найчастіше шукають робітників з обслуговування, експлуатації устаткування та машин (24%), кваліфікованих робітників з інструментом (21%), по 12% припадає на некваліфікованих працівників і тих, хто зайнятий у сфері торгівлі та послуг.
Лідером за кількістю працевлаштованих традиційно були сільське господарство (понад третина), переробна промисловість і торгівля (по 15–16%).
У листопаді в середньому по Україні на одне вільне робоче місце претендувало шестеро безробітних (торік було по три особи). Найбільша невідповідність попиту на робочу силу та її пропозиції у професійно-кваліфікаційному розрізі спостерігалася серед службовців та керівників (на одну вакансію — 21 претендент), кваліфікованих робітників сільського господарства (16 осіб).
Скажімо, різного роду директорів у нас — хоч греблю гати (понад шість тисяч). Навіть понад сотня голів райдержадміністрацій, для яких не заявлено жодної вакансії. А за підсумками десяти місяців їх було ще більше — 283. Досить складно знайти роботу економістам, менеджерам, юристам, операторам комп'ютерного набору, бухгалтерам.
То чим же можна втішити тих, хто опинився за бортом? Пропозицій небагато, і вони, швидше, скидаються не на рятувальний круг, а на поплавець, що його в будь-який момент може накрити навіть середньої потужності хвиля. Бо хоча під час дії карантину фахівці центрів зайнятості не перестають підбирати для безробітних підходящі вакансії, а для роботодавців — кваліфікований персонал, ситуація ледве втримується.
Допомога по безробіттю незначна. Та й де їй узятися, якщо потужний «тіньовий» сектор не платить податків у бюджет, а видатки з держскарбниці зростають. І хоча на період дії карантину і впродовж 30 днів після його завершення підвищено мінімальний розмір допомоги по безробіттю (з 650 до 1 тис. грн), він нездатний порятувати.
До того ж ця сума не змінилася й зараз, хоч із 1 липня максимальна допомога безробітним у зв’язку з підвищенням прожиткового мінімуму зросла до 8 788 грн на місяць, а з грудня — до 9080 грн.
Величина виплат залежать від страхового стажу та заробітної плати, а також тривалості безробіття (розрахунок ведеться у відсотках до визначеного розміру згідно зі ст. 22 Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»).
Кількість безробітних, які отримували допомогу мінімального розміру (1 тис. грн), становила 77 тисяч осіб (23%), підвищеного мінімального розміру (1 800 грн) — 35 тисяч (10%), максимального розміру (8 788 грн) — 32 тисяч осіб (9%).
За повідомленням пресслужби Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, з початку карантину на компенсацію по безробіттю та частковому безробіттю витрачено близько 14 млрд грн.
Упродовж 11 місяців виплачено 11,5 млрд грн допомоги безробітним, які зареєстровані в центрах зайнятості, а на фінансову підтримку малого та середнього бізнесу виділено з фонду боротьби з СОVID-19 2,8 млрд грн за програмою допомоги із часткового безробіття, яка дала можливість зберегти робочі місця для 373,7 тисячі громадян.
Що ж до сприяння в пошуку роботи, то варто зазначити, що, паралельно з державною службою зайнятості, допомагають українцям працевлаштовуватися 3,9 тис. приватних агентств. Є статистика їхньої діяльності впродовж 9 місяців нинішнього року. Отож діяльність провадили майже 1100 агентств, 283 з яких — працевлаштовували на вакансії в Україні, 472 — скеровували на роботу до іншого роботодавця, 436 агентств — працевлаштовували людей за кордоном.
Загальна кількість громадян, яким допомогли приватні агенції, становила 102,6 тис. осіб: на вакансії в Україні працевлаштовано 9,9 тис. осіб (10%), скеровано на роботу до іншого роботодавця — 30,8 тис. осіб (30%), підшукали роботу за кордоном для 61,9 тис. осіб (60%).
Співвідношення працевлаштованих за сприяння державної служби зайнятості і приватних агентств — не на користь останніх. Досягнення ДСЗ за 9 місяців 2020 року — 473 тис. осіб, що у 4,6 разу перевищує здобутки приватних структур.
Виняток становив лише Київ, де кількість працевлаштованих приватними агентствами перевищує потуги ДСЗ на 22%. Однак в Україні є й такі регіони (Волинська, Кіровоградська, Луганська, Тернопільська), в яких приватні кадрові структури практично не діють.
Та, крім масовості, в українського безробіття є ще одна проблема: серед непрацевлаштованих багато молодих людей. І, хоча така ж сама ситуація в наших сусідів (Грузії та Молдові), її треба вирішувати. Експерти стверджують, що це пов’язано з відсутністю системної державної політики щодо молодіжної зайнятості.
В аналітичному дослідженні «Рішення для молодіжної зайнятості: вплив громадянського суспільства в Україні, Грузії та Молдові», представленому на пресконференції в Укрінформі, йшлося про системну кризу в цій сфері. Бо як інакше можна оцінити той факт, що тут середній рівень безробіття вдвічі вищий, ніж у всіх інших вікових категоріях.
Так, у 2019 році серед тих, хто шукав роботу більше року, безробітних віком до 34 років налічувалося близько 40%. І причин такого стану речей більш ніж досить. Це і небажання підприємців брати на роботу молодь без досвіду, і низькі зарплати для молодих фахівців, і відірваність навчальних програм від практичних запитів роботодавців.
Під час пандемії проблеми працевлаштування молоді ще більше загострюються через звуження ринку праці, пов’язане з економічною кризою, спровокованою COVID-19.
На переконання співавторки дослідження, голови громадської організації «Молодіжна альтернатива» Людмили Кудіної, відсутність системної молодіжної політики щодо зайнятості спонукає молодь до трудової міграції. Тобто держава своєю бездіяльністю створює умови для трудової міграції найбільш працездатної категорії громадян. А це закладає системні ризики для економіки, соціальних програм, звужує потенціал і зменшує ресурси для розвитку.
Дарма що в Україні зайнятістю молоді опікуються аж три відомства: Міністерство соціальної політики, Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, Міністерство молоді та спорту. Свої дії вони недостатньо координують, вважають експерти. Немає ні фінансування програм підтримки безробітної молоді, ні прогнозування затребуваності спеціальностей на ринку праці.
Що з усім цим робити, треба вирішувати комплексно — від попиту й пропозиції на ринку праці, підготовки кваліфікованих працівників, які відповідають вимогам роботодавців, — до державно-приватного партнерства в цій справі. Інакше безробіття не загнуздати.