В Україні утворилася модель фискалізованної хронічно дефіцитної економіки, орієнтованої на "проїдання" потенційних ресурсів розвитку. Якщо у періоди економічного підйому така модель ще демонструвала певну життєздатність, то внаслідок глибокого економічного спаду склалася патова ситуація, пишуть Ярослав Жаліло (президент Центру антикризових досліджень) і Анатолій Максюта (президент Економічного дискусійного клубу) у статті "Економічний прагматизм як ліки від бюджетного фетишизму" в тижневику "Дзеркало тижня. Україна".
На думку авторів, "потужним генератором протиріч є діюча податкова система України збудована, згідно ідеології бюджетного фетишизму, на орієнтирах максимізації поточних надходжень. З-за цього вона спрямована по лінії найменшого опору - з отриманням надходження насамперед від непрямих податків, які відносно прості в адмініструванні, разом з тим не пов'язані з ефективністю роботи економіки, до того ж створюють можливості швидкого додаткового наповнення бюджету за рахунок інфляційного та девальваційного "податків". Отже, в певні періоди уряд може прагнути вдаватися до такого способу зменшення дефіциту, а бюджетна політика може вступати в пряме протиріччя з завданнями макроекономічної стабілізації".
Що стосується моделі хронічно дефіцитної економіки, то, якщо в періоди економічного підйому така модель ще демонструвала певну життєздатність, то внаслідок глибокого економічного спаду склалася патова ситуація. "З одного боку, держава нездатна до повноцінної патерналістської політики, оскільки перевантажена фіскальним пресом економіка вже не створює належного фіскального ресурсу. З іншого - воно також обмежена у проведенні либерализационной бюджетної стратегії, пов'язаної зі скороченням витрат, оскільки більшість з них вже вкрай нееластичні. Можливості рішення проблеми в рамках усталеної парадигми, що базується на бюджетному фетишизмі, відсутні із-за "пастки" суперечливості цілей управлінських структур", - вважають автори.
Вони прийшли до висновку, що "вихід з такої "пастки" можливий, якщо відмовитися від фетишизації кількісних показників бюджету і розглядати бюджетну політику як складову більш широкої завдання - побудови нової економічної моделі, що базується на принципах економічного прагматизму, підприємницької ініціативи, консолідованої громадської відповідальності. Це передбачає перехід від кошторисного" відносини до бюджетної системи до акцентом на її реалізації регулюючих і стимулюючих функцій, що додасть бюджетного процесу властивості проактивної стратегії".
На думку авторів, для виходу з ситуації необхідно врахувати наступні умови:
- Відмовитися від переконання, що податкова реформа - це неодмінно зниження податкових ставок, що практично неможливо в умовах високого тиску бюджетних витрат.
- Не спиратися виключно на державні кошти у бюджетному інвестуванні - обмеженість фіскальних ресурсів робить таке інвестування незначною, а щодо ряду необхідних проектів - неможливим.
- Припинити пасивне стиснення витрат на социогуманитарную сферу. Посилити їх концентрацію на програмах, які будуть сприяти розвитку та розкриттю людського капіталу нації як ключового конкурентної переваги сучасної глобалізованої економіки.
- Розірвати порочне коло патерналістських очікувань регіонів. Досягти залучення в економічний оборот потенційних ресурсів регіонів на основі фіскальної децентралізації та посилення зв'язку фінансових ресурсів, доступних громадам, з результативністю місцевих економік.
- Протидіяти намірам країни-агресора виснажити українську економіку високими оборонними витратами.
- Непродуктивним є тренд до блокування або надмірного ускладнення потоків бюджетних витрат під приводом запобігання їх розкрадання і підживлення корупції.
- "дореволюційному" минулому залишилися які-небудь можливості отримати довіру суспільства до держави шляхом бюджетних вливань у соціальну сферу.
- Якими б складними не були внутрішні проблеми, з необхідністю вирішення яких стикається Україна, це не може бути приводом для самоусунення від глобального контексту.
Важливим є те, що при такій прагматизації підходів з'являється можливість формування спільних рішень і точок консолідації інтересів представників різних напрямів, рівнів та гілок державної влади (а ширше - і суспільства), більш повного їх залучення до бюджетного процесу, що позитивно позначиться на повернення бюджетної політики в число дієвих інструментів реалізації економічної стратегії держави, резюмують автори статті.