У ситуації, що склалася в Україні, можливі два базових варіанти реформування економіки і виходу з кризи: ліберальний і дирижистський, що, звичайно, не виключає ряду проміжних форм, вважає доктор економічних наук, професор, член-кореспондент Національної академії наук України Андрій Гриценко. Про це він пише у статті "Українське економічне диво", або Куди ведуть реформи?" в тижневику "Дзеркало тижня. Україна".
Ліберальний варіант виходу з кризи, що орієнтується на мінімізацію державної участі в економічних процесах і найбільш повне розкриття ринкових сил, для України означає наступне:
- максимальна лібералізація і дерегуляція економіки;
- вільна економічна зона з ЄС;
- руйнування всіх неконкурентоспроможних виробництв;
- прихід великих ТНК у всі сектори економіки;
- збереження і технічне переозброєння сировинних виробництв (металу, продуктів хімічних виробництв, зернових культур та ін);
- зниження загального технологічного рівня виробництва і освіченості населення;
- фрагментарне збереження високотехнологічних видів діяльності формується інформаційній економіці;
- зростання безробіття;
- подальша поляризація за рівнем доходів і добробуту;
- різке скорочення населення за рахунок прискореної природного убутку, зниження народжуваності і масової еміграції.
"Політика, закроєна за ліберальним мірками і спрямована на всебічне посилення режиму економії, в умовах інверсійного типу трансформації та структурної незбалансованості може призвести до економічного колапсу. З огляду на це, Україні потрібен не ліберальний, а дирижистський (ліберально-соціалістичний) варіант реформ, одночасно вивільняє допомогою лібералізації і дерегуляції економіки ринкові сили і максимально використовує силу держави для виправлення базових структурних деформацій і створення інституційної архітектоніки динамічно розвивається і структурно збалансованої економіки. Перш за все, необхідно подолати базову деструкцію, яка лежить в основі всіх інших структурних деформацій. Можна проводити безліч реформ, кожна з яких сама по собі є в якійсь мірі успішною, але в підсумку деструкція базових економічних структур буде поглиблюватися. Саме так і відбувалося в Україні. Головне завдання полягає в структурному реформуванні, спрямованому на створення в Україні базового господарського комплексу внутрішнього розвитку і відповідної йому інституційної архітектоніки, які стали б основою розвитку внутрішнього ринку, зміни правил гри в економіці та суспільстві, вирішення соціальних проблем і нарощування експортного потенціалу, але вже на здоровій, а не деформованої структурної основі", - пояснив Гриценко.
Такий комплекс не може бути створений тільки на основі ринкових принципів (вони спрямовують на розвиток економічної структури у вже сформованому сировинному напрямку), а вимагає цілеспрямованої державної економічної політики.
Механізми подолання базової деструкції і формування засад збалансованого структурного розвитку повинні:
- виходити із оцінки реальних потреб (не попиту) населення, суб'єктів господарювання і держави, з одного боку, матеріальних і трудових ресурсів - з іншого;
- забезпечити відповідну монетизацію цих потреб (формування попиту) і рух ресурсів для їх задоволення (формування пропозиції), що передбачає зміну парадигми і механізмів грошово-кредитної і фіскальної політики;
- бути націленими на вирішення трьох пріоритетних завдань: 1) рішення базових проблем відтворення життєдіяльності людей; 2) розвиток інфраструктури (дороги, транспорт, зв'язок); 3) створення умов для інноваційного розвитку (освіта, наука, інновації).
"Така дирижистська методологія реформування заснована на ліберально-соціалістичних засадах, спирається на розкриття потенціалу ринкових сил і міць держави як представника інтересів усього суспільства, дозволяє в самому процесі реконструкції економіки і суспільства формувати соціально відповідального суб'єкта, заінтересованої в прогресивних змінах. Вона може бути застосована для вирішення всього комплексу соціально-економічних проблем суспільства", - резюмував експерт.