Про це у своїй статті для ZN.UA пише Олександр Карпець. За його словами, Пекін бачить у нашій країні «нічийну» територію між Європою і Росією, які загрузли у своїх проблемах і на Україну їм не вистачає ані сил, ані коштів.
«Хоча, як говорив «класик», Україна - не Росія, наша країна все ж таки володіє значними запасами мінеральної сировини, виробничим, науково-технічним і аграрним потенціалом, - пише автор. - Але стараннями вітчизняної влади і капіталу Україна останні десять років теж невблаганно перетворюється на ресурсний придаток Китаю. Ще у 2000 році наш експорт до Китаю становив майже 630 млн дол, уп'ятеро перевищуючи імпорт звідти. Але у 2010-му китайський експорт в Україну досяг 4,7 млрд дол, що у 3,6 раза більше, ніж аналогічний український показник (1,3 млрд дол.) Так що за десятиліття експорт Китаю до України зріс майже у 36 разів, тоді як наш до Піднебесної - всього удвічі».
За січень-липень 2011 року експорт України до Китаю склав майже 1,1 млрд дол, з них близько 0,9 млрд припадають на мінеральну сировину і лише 200 млн - продукція з великою глибиною переробки. Експорт Китаю в Україну за січень-липень склав майже 3,25 млрд дол, з них тільки 10 млн - мінеральна сировина, а все інше - це машини, електро- і промислове устаткування, автотракторна техніка, електроніка (в т.ч. мобільні телефони та комп'ютери), фото-та побутова техніка, продукти харчування та ширвжиток, що включає одяг, взуття, побутову хімію.
Негативне сальдо зовнішньої торгівлі України з Китаєм тільки за сім місяців цього року перевищило 2,15 млрд дол. Так що структура товарообігу однозначно свідчить про перетворення і нашої країни у сировинного донора Піднебесної та у ринок збуту китайських товарів з високою доданою вартістю.
«Окрім того, Україна стає ще й, так би мовити, інтелектуально-сировинним придатком Піднебесної, дешево продаючи науково-технічні напрацювання військового і не тільки призначення, - зазначає О.Карпець. - В Україні вони цікавлять владу і капітал тільки для продажу, а в Китаї їх цінують і доводять до реального застосування».
Автор нагадав, що нещодавно Україна погодилася на створення «україно-китайського інституту зварювання ім. Патона», оскільки зараз значна частина патонівців працює в Китаї вахтовим методом.
«Наші технології в області військової техніки, авіації, космонавтики, хімії, машинобудування знаходять застосування у Китаї, залишаючись непотрібними в Україні. Є дані, що, крім офіційного військово-технічного співробітництва, Китай за негласної участі саме українських фірм та спеціалістів за короткий проміжок часу налагодив виробництво крилатих ракет авіаційного і наземного базування, ракетного палива, пускового ракетного обладнання, розгорнув супутникові системи наведення ракет і космічної розвідки» , - відзначає О.Карпець.
За його словами, нарощування військової машини на основі новітніх озброєнь вписується в імперіалістичну парадигму Китаю. «Це не означає, що Пекін збирається серйозно воювати, - пояснює автор. - Повномасштабна сучасна війна взагалі загрожує знищенням цивілізації. Військова машина необхідна Китаю скоріше для просування своїх економічних інтересів, для захисту капіталу і як знаряддя стримування по всьому світу».
У цих умовах, на переконання експерта, українська влада вплутується у небезпечні операції з китайцями, зокрема, залучаючи згадувані пов'язані кредити, прикладом чого може служити скандальний проект електрички до Бориспільського аеропорту довжиною всього 30 км, але ціною у цілий мільярд доларів.
«Ще однією дурістю є плани щодо постачання в Україну китайського гірничодобувного обладнання за низькими цінами, що загрожує знищенням українського науково-технічного та виробничого потенціалу, виникнення у цій галузі залежності від китайського обладнання та комплектуючих, ціни на які після знищення нашого виробництва обов'язково зростуть, - вважає автор. - У підсумку це може закінчитися тим, що китайці візьмуть під контроль сировинну галузь України. Не менш небезпечні і плани зі створення в Україні китайських підприємств легкої промисловості, що остаточно доб'є вітчизняне виробництво. Але ще більше лякає зростаючий інтерес набряклого від доларів Китаю до української землі, особливо на тлі злочинного задуму нинішньої влади з тотальним її розпродажем».
Детальніше читайте у свіжому випуску «Дзеркала тижня. Україна» у статті Олександра Карпця «Китай іде».