На його думку, «євро виявився неповноцінною валютою: у нього був єдиний центробанк, але не було єдиного міністерства фінансів».
«Ключовим став момент, коли після краху Lehman Brothers владі потрібно було гарантувати, що жоден системоутворюючий фінансовий інститут більше не завалиться. Канцлер Німеччини Ангела Меркель наполягала, що загальних гарантій ЄС бути не повинно, кожна країна має сама дбати про власні інститути. Це корінь нинішньої кризи євро», - впевнений Дж.Сорос.
Американський фінансист зазначає, що творці євро «керувалися невірним уявленням про те, що фінансові ринки можуть самі коригувати ексцеси, тому всі правила були спрямовані на те, щоб приборкати ризики з боку держсектора». Але «навіть у такому односторонньому регулюванні творці євро занадто покладалися на здатності окремих держав до самоконтролю».
«Європа стала «двошаровою» - країни-боржники пішли на дно, а профіцитні продовжували рватися вперед. Будучи найбільшим кредитором, Німеччина могла диктувати умови допомоги, які виявилися, по суті, каральними, ще ближче підштовхують боржників до неплатоспроможності. Тим часом Німеччина виграла від кризи євро, оскільки обмінний курс валюти знизився, зробивши економіку країни ще більш конкурентоспроможною», - упевнений Дж.Сорос.
При цьому «прірва між двома «шарами» Європи продовжує поглиблюватися. Греція рухається до некерованого дефолту і (або) девальвації з наслідками, які не можна прорахувати».
Дж.Сорос вважає, що необхідно «згуртувати проєвропейську мовчазну більшість навколо ідеї, що якщо статус-кво зберегти не можна, то необхідно шукати загальноєвропейське, а не національне рішення».
«Справжніх європейців має виявитися більше, ніж справжніх фінів та інших антиєвропейців з Німеччини та інших країн», - резюмує Дж.Сорос.
