У країні велика потреба у листовому склі. Але виробників листового скла в Україні практично не залишилося — найбільший Лисичанський скляний завод розібрали на металобрухт ще в 2017 році, Костянтинівський знаходиться на лінії фронту, чотири підприємства, що залишилися, практично не працюють через високі ціни на газ, частка якого в собівартості готового виробу становить 50 %. Про це пише Віктор Конєв, журналіст ZN.UA, у статті "Як Україна залишилася без свого скла".
Скляна історія дуже нагадує ситуацію з нафтопереробкою, здається, що галузь роками свідомо вбивали, зміщуючи акцент на видобуток сировини з подальшою передачею його на переробку вже в РФ та РБ. Тут тобі і неможливість технологічного зростання, і залежність від країн-переробників, та й бідність, адже продаж сировини з подальшою купівлею вже готового виробу це точно не плюс для економіки.
З 2014 по 2022 рік імпорт готового термополірованого скла (що використовується для виготовлення знайомих всім склопакетів) з РФ і РБ зріс до 70%. Та й решта 30% були імпортом, тільки з інших країн, адже якщо власне виробництво мінімальне, то й розвиток його такий самий, на рівні ХІХ століття. Звичайно, після 2022-го проблема стала очевидною, тільки запущена вона настільки, що рішення точно не буде швидким.
Вдумайтеся, 2016-го Україна експортувала до РФ 300 тисяч тонн скляної сировини, а імпортувала з РФ 314 тисяч тонн якісного скла. Свого скла того року виробили всього 673 тонни. За божевільної потреби в 3,5–4 мільярди квадратних метрів будівельного скла на рік нарощування власного виробництва будинку виглядає більш ніж логічним, погодьтеся, але пріоритети, мабуть, були іншими.
З іншими матеріалами автора можна ознайомитись за посиланням.