Соляний дефіцит був один із перших, з яким українці стикнулися одразу після початку повномасштабної війни. Зараз солі достатньо, але вона імпортна. Хоча спроби відновити власний видобуток є, наприклад на Закарпатті заявляють, що здатні наростити виробництво і ледь не забезпечити своєю сіллю всю Україну. І навіть вже перевезли частину спеціалістів з Донбасу. Про це пише ВВС.
До війни
Раніше практично усі потреби України в солі та її експорт покривало одне єдине підприємство – "Артемсіль", один з найбільших виробників солі у Європі. Його запаси у 2017 році оцінювали у 4,5 млрд тонн кам’яної солі. А виробничі потужності були розраховані на випуск 7 млн тонн солі на рік.
Крім "Артемсолі" на ринку працювали ще кілька видобувних підприємств – також у Донецькій, а ще у Полтавській, Херсонській та Львівській областях. Але їхні запаси, обсяги видобутку та прибутки годі й порівнювати з "Артемсіллю".
Імпорт
За даними Державної митної служби, за перше півріччя 2023 року Україна імпортувала понад 211 тис. тонн солі на більш як 46 млн доларів. Частка солі в загальному імпорті зростає, але є некритичною – лише 0,15%.
У 2022 році Україна імпортувала майже 440 тис. тонн солі на 92 млн доларів.
Найбільшим постачальником солі в Україну є Туреччина, яка дає близько третини соляного імпорту. Сіль до України також везуть із Румунії та Єгипту.
А от минулого року серед головних постачальників солі була також і Польща, яка до війни була серед головних покупців українського соляного експорту. А він у 2021 році сягнув понад 700 тис. тонн.
Власна сіль
Загальні запаси кам’яної солі в Україні оцінюють у близько 9 млрд тонн. Вони зосереджені на Донбасі, у Придніпровській низовині, на Закарпатті та Прикарпатті, а також у Криму.
Але нині через війну та російську окупацію доступною є сіль, що видобувається на заході України. Фактично, єдиним вітчизняним виробником солі залишилася Дрогобицька солеварня, яка ще навесні 2022 року збільшила потужності до 55 тонн на місяць.
Хоча сіль тут виробляють в інший спосіб, - спочатку викачують соляну ропу, яку згодом випарюють на дровах. Цей виробничий процес складніший і дорожчий, тому й дрогобицька сіль дорожча, ніж артемівська. І, звісно, не може її замінити.
Однак, як прогнозує в коментарі ВВС Україна голова Закарпатської ОВА Віктор Микита, у найближчі рік-два область зможе забезпечити 100% потреб усієї України в технічній та харчовій солі.
Перепони власному виробництву
Експерти ж менш оптимістичні щодо перспективи масового видобутку солі на Закарпатті, та й загалом швидкого нарощування українського виробництва.
Що стосується Солотвинського родовища, каже директорка Національної асоціації видобувної промисловості Ксенія Оринчак, то там, на думку більшості фахівців, відновити видобуток буде важко.
"Потрібно або будувати нову шахту, або добувати сіль шляхом випарювання з ропи, добутої зі спеціальних свердловин", - каже Оринчак, пояснюючи, що такі рішення є технічно можливими, "але вони не швидкі і потребують чималих коштів".
Досить проблемними є й інші родовища на західній Україні, зокрема Тереблянське, на яке покладає надії влада Закарпаття. Адже, пояснює вона, "усі необхідні дозвільні процедури, експертизи і погодження, придбання обладнання та навчання працівників загалом тривають "як мінімум два роки".
Приблизно така сама ситуація і з Долинським родовищем на Івано-Франківщині.
З Верхньострутинським родовищем ситуація ще складніша, бо надання спецдозволу на його розробку викликало хвилю незадоволення і протестів у місцевого населення, пояснює очільниця асоціації добувної промисловості.
Тож швидкого видобутку вітчизняної солі у необхідних країні масштабах не варто очікувати найближчим часом, вважає Ксенія Оринчак. А імпорт як харчової, так і технічної солі буде зберігатися.