Одна голова російського двоголового орла дивиться в напрямку Азії, а інша – на захід в бік Європи. І цей геральдичний символ став майже прокляттям для 3. Тож чому президенту країни, значна частина якої розташована східніше від Сінгапуру, так потрібен оголошений два роки тому "розворот до Азії"?
Наразі домінує думка, що Росія дійсно повертається на Схід. Однак, не варто забувати, що дії Путіна і його риторика нерідко розходяться. Про це сьогодні пише The Economist, нагадуючи, що колись СРСР і Китай були на волосинці від початку війни вздовж їхнього великого спільного кордону. Сьогодні ж багато хто говорить про стратегічну співпрацю чи й навіть можливе створення альянсу між Росією і Китаєм – другою і третьою найпотужнішими в світі військовими силами.
Державні ЗМІ обох країн зображують Путіна і Си Цзиньпіна як сильних лідерів і друзів. В 2014 році вони підписали велику угоду на постачання російського газу в Китай. А нещодавно Росія відновила постачання зброї Китаю, яке було десять років тому зупинене через копіювання технологій.
У вересні Китай і Росія провели спільні військово-морські навчання у Південно-Китайському морі, в якому Пекін має територіальні посягання. Коротше кажучи, "стратегічне партнерство" між країнами постійно оновлюється. Цього року Путін назвав "любов" між країнами всеосяжною.
Але із запізненням Росія усвідомила, що азійська політика вимагає більшого, ніж налагодження відносин з Китаєм. Тепер вона хоче мати вплив у інших місцях індійсько-тихоокеанського регіону. Відносини з Індією посилюються через продаж зброї і проекти мирного атому. Російські кораблі повернулися на базу Камрань у В'єтнамі, де колись базувалися радянські судна.
У 2012 році у Владивостоці вперше Путін провів у Росії саміт Азіатсько-Тихоокеанського економічної співпраці. А минулого року в цьому ж місті Росія зібрала Східний економічний форум. В грудні очікується дипломатичний гамбіт – візит в Японію на запрошення прем'єр-міністра Сіндзо Абе з метою обговорення економічної співпраці і вирішення територіальних суперечок через Курильські острови, які в Токіо називають Північними територіями. Радянський диктатор Йосип Сталін захопив їх у останні дні Другої світової війни. Через сім десятиліть після того через ухиляння Москви від підписання мирної угоди японські гроші і технології досі не йдуть на російський Далекий Схід.
Абе хоч і націоналіст, але він не вдає з себе "мачо", на відміну від Путіна, який демонстрував свій голий торс. Однак, японський прем'єр все одно сподівається отримати острови назад, зустрівшись віч-на-віч з російським президентом навесні у своїй рідній префектурі.
Путіна може приваблювати новий досвід. Він знає, що Японія хоче відтягти Росію подалі від Китаю, який японські урядовці вважають своєю смертельною загрозою. Також Абе має особисті причини добиватися зрушень у питанні Курильських островів. Це питання було важливою частиною японської зовнішньої політики тривалий час. До того ж батько прем'єра Японії і колишній міністр закордонних справ Країни Шінтаро Абе також мріяв добитися цієї мети. Тож Путін може спробувати надурити Абе, запропонувавши йому два маленькі і незначні острови, на яких навряд чи можна селитися, в обмін на значні кошти.
Однак, найбільше Путін буде сміятися, якщо йому вдасться схилити на свій бік головного американського союзника в Азії і змусити Японію вийти з єдиного фронту невдоволення, який організував Обама проти Росії після російської окупації Криму і вторгнення н Схід України.
Однак, якщо придивитися пильніше до "російського розвороту", то стає зрозуміло, що він не має нічого спільного з залучення Азії до кінцевих цілей Росії. Торговельна політика Москви в регіоні обмежується продажем зброї будь-кому, хто тільки захоче купити включно з сторонами суперечки в Південно-Китайському морі. На справи з Росією припадає лише 1% торгівлі регіону. А азійське економічне чудо не торкнулося 6,4 мільйонів росіян, які живуть у напівзруйнованих містах на Далекому сході Росії. Москві довелося витратити 20 мільярдів доларів на те, щоб привести Владивосток у нормальний стан, перш ніж провести в місті саміт АТЕС. Це більше, ніж Лондон витратив на проведення Олімпійських ігор чи ніж Росія витратить на розвиток регіону до 2025 року.
"Розворот в бік Азії" став лише наслідком посилення конфронтації Росії проти Заходу. Газова угода з Китаєм була укладена лише після того, як США і Європа запровадили проти Росії санкції. Китайський експерт з питань Росії Бобо Ло описав "віртуальну реальність" пропаганди, яка наполягає, що Китай і Росія нібито однаково дивляться на світ. Але насправді взаємна не довіра значно глибша. Росія у всіх своїх експансіях в Азії впродовж історії звикла дивитися на Китай як на слабшу країну. Тому нинішній її статус як джерела сировини для Китаю видається Москві образливим.
Росія хоче підірвати світовий порядок на чолі США, в якому вона стала найбільшим невдахою. В цей же час, за словами Ло, Китай отримав чи не найбільшу вигоду від цього світового порядку. Він провів економічні реформи, щоб мати змогу заробляти в такій ситуації. Китай знає, що найважливіші його відносини не з Росією, а з Америкою.
Раніше видання Bloomberg писало, що розворот Путіна на Схід провалився. Звісно, це не значить, що у Путіна зовсім немає друзів. Він серйозно працює над зміцненням зв'язків з Китаєм. Але угоди між Росією і КНР щодо побудови нової ГТС на сьогодні такі ж близькі до виконання, як і в травні 2014 року, коли вони були підписані. Російсько-китайська угода про випуск бондів у юані теж не призвела до наслідків, на які розраховувати у Москві.
Видання Newsweek.pl писало, що Путін боїться і створює ілюзію "самодостатньої" Росії. Путін не може далі брехати росіянам, що все в країні гаразд тоді, коли вони відчувають на собі, що військові авантюри в Україні і Сирії надто дорого обходяться економіці Росії, яка продовжує слабшати.