Зауважимо, що при розстановці сил у газорозподільному СП (50 на 50) теоретично важливо: 1) чий буде менеджмент; 2) як скоро його куплять ті, чиїм він формально не буде?
Можна припустити, що проблем з нинішніми власниками українських облгазів (орендаторів, а не власників газорозподільних мереж) буде небагато. Тим більше що ще два роки тому «матрьошка» російських і українських лідерів - Дмитро Фірташ - публічно заявив, що він контролює переважну більшість українських облгазів. Навряд чи на сьогодні ситуація змінилася не на його користь. Та й домовлятися із «Газпромом» йому до снаги.
Друге, газорозподільне СП, за задумом авторів цієї ідеї, розподілятиме споживачам увесь газ (близько 20 млрд. кубометрів щороку), що видобувається нині державними підприємствами - підрозділами «Нафтогазу України»: ДК «Укргазвидобування», ДАК «Чорноморнафтогаз», ПАТ «Укрнафта» (в останньому, щоправда, доведеться домовлятися з паном Коломойським, який через групу «Приват» контролює «Укрнафту», але це вже деталі і навряд чи суттєві на тлі такої «роздачі»).
Між іншим ідеться не тільки про традиційний природний газ, а й про майбутній видобуток так званого сланцевого газу спільними підприємствами, державна частка в яких перевищує 51% статутного фонду.
Із вищеописаного логічно випливає, що в разі реалізації таких газоекспансійних намірів міністру енергетики та вугільної промисловості України Юрію Бойку вже не треба буде подавати до Кабміну проект реорганізації НАК «Нафтогаз України» щодо роздрібнення його за видами діяльності (видобуток, транзит, розподіл газу). Цю державну компанію, 100% акцій якої належить уряду України, за таких еспешних обставин буде автоматично реорганізовано - під монопольні потреби «Газпрому» та його явних і неявних, але реальних патронів. І це може виявитися не єдиною втратою для України.
Детальніше читайте у свіжому випуску «Дзеркала тижня. Україна» у статті Алли Єрьоменко «Трубу - Росії = «труба» Україні».