18 липня одна з останніх спроб України провести приватизацію закінчилася розчаруванням. Одеський припортовий завод був виставлений на аукціон. Але оскільки уряд встановив його мінімальну ціну на рівні 520 мільйонів доларів, ніхто не захотів його купувати.
В результаті завод досі в державній власності і приносить збитки для державного бюджету. Такий наслідок став очевидним індикатором, що ринок відкинув мінімальну ціну уряду як неприйнятну. Але це також може бути й індикатором навмисного провалу приватизації заводу, який влаштували зацікавлені сторони, в чиїх інтересах дискредитація всієї програми. Оскільки це дозволило б корумпованим державним керівникам лишитися на своїх позиціях.
Про це в статті для Atlantic Council пише професор Університету Західного Онтаріо Бейсіл Калимон. Автор зауважує, що керівники підприємства підозрюються у маніпуляції контрактами заради здобуття особистої вигоди ціною втрат для держави. Таким чином, Одеський припортовий завод заборгував 170-200 мільйонів доларів перед кредиторами із сумнівною репутацією. Попри те, що завод функціонує і потенційно може бути життєздатним, поганий менеджмент і високий рівень внутрішньої корупції зробили його збитковим.
Калимон додає, що в Україні таких збиткових через корупцію підприємств дуже багато. Вони стали тягарем для державного бюджету. Вони почнуть приносити дохід лише тоді, коли зовнішні інвестори вкладуть в них гроші, а управлінням займуться досвідчені менеджери. Все це можливо після приватизації.
Однак оцінка вартості будь-якого підприємства – заняття з високим рівнем неточностей. Можна застосувати технічні методології, такі як порівняльний множинний аналіз, оцінка витрат на оновлення і оцінка бухгалтерських даних. Однак кожен з цих методів має свої обмеження, які не дозволяють визначити точну вартість. Це особливо актуально в Україні, де фінансові ринки дуже невизначені і нерозвинені. Наприклад, через не дуже масштабну торгівлю акціями, використання порівняльних мультиплікаторів, які широко використовуються в західних країнах, фактично неможливе. В результаті, навіть з висновками найкращих фінансових консультантів, оцінка вартості може бути визначена лише в дуже широкому діапазоні. Тож лише відкритий процес торгів може визначити справжню вартість.
Прем'єр-міністр Володимир Гройсман заявив, що ціна Одеського припортового заводу була надто високою. Тому її зменшать. Це хороша ознака того, що уряд визнає реальність несприятливого інвестиційного клімату в Україні. Є багато факторів, які роблять заводи в Україні значно дешевшими, ніж їхні аналоги в ЄС чи Північній Америці. Інвестиційний ризик відіграє центральну роль у оцінці.
Потенційні покупці стикаються з великими ризиками української реальності, які посилюються також звичайними бізнес-ризиками. Серед них і політична невизначеність, нестабільність законодавства, зміна режиму оподаткування, коливання вартості валюти і її не конвертованість, бюрократія, непередбачуваність поведінки регуляторів і систематична корупція. Всі ці ризики були добре задокументовані міжнародними організаціями, які стежать за змінами в українському бізнес-кліматі і поки що ставлять Україну на низькі позиції у міжнародних інвестиційних рейтингах.
Ще одна проблема для інвесторів – це відсутність верховенства права в Україні. Попри арбітражну функцію поліції, прокурорів і суддів інвестор не може бути впевненим, що комерційні суперечки будуть справедливо вирішені. Насправді потенційні покупці українських підприємств бояться, що їхню власність захоплять рейдери і справедливість не буде встановлена.
Всі ці фактори сильно зменшують вартість державних компаній в Україні. Високий рівень ризиків вимагає високої прибутковості підприємств і низької вартості, щоб інвестори зацікавилися ними.
Усунути всі проблеми, які знецінюють українські заводи, за короткий період часу не вдасться. Щоб добитися довіри потрібно досить довго наполегливо працювати над змінами і забезпечити тривалу стабільність. Однак приватизація не може чекати. Економіці дуже потрібне вливання капіталу, покращення управління і ефективності, усунення урядового субсидування, налагодження міжнародних торговельних зв'язків, створення робочих місць і економічного зростання.
На думку автора, відкриті торги – це єдиний спосіб просунутися в процесі приватизації. Процес аукціону повинен бути захищеним від маніпуляцій, відкритим і прозорим. А ціна не повинна бути надто високою, інакше продаж знову провалиться. Інвестори з іноземним капіталом повинні бути заохочені боротися за державні активи, а місцеві олігархи не повинні мати жодних привілеїв, якими вони користувалися в часи корумпованого режиму.
Нагадаємо, 18 травня Кабінет міністрів затвердив умови конкурсу з продажу державного пакета (99,6%) акцій ПАТ "Одеський припортовий завод" зі стартовою ціною на рівні 13 мільярдів 175 мільйонів гривень (менше 530 мільйонів доларів за поточним курсом).
Детальніше про продаж ОПЗ читайте у статті Костянтина Авдєєнко Одеський припортовий продати або "сплавити"? в тижневику "Дзеркало тижня. Україна".