Потрібні санкції, насамперед, проти тих компаній, на які РФ робить ставку при подоланні чи обході санкційних обмежень. Про це пише Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» у матеріалі «Навіщо Міненерго Росії (дез) інформує Кремль».
Серед таких компаній: ЦКБ «Корал» Об’єднаної суднобудівної корпорації, що має збудувати льодостійкі мобільні бурові платформи, «Росатом», «Ростех» та ТМК мають забезпечити технології промислової розробки важковидобувних покладів та трубну продукцію, «Роскосмос» має забезпечити випуск обладнання для багатостадійного фрекінгу пластів при видобутку нафти, «Химпром», «Акросс», «СпецПетроСервис» мають виробити спеціалізовану хімічну продукцію для буріння свердловин, «Пакер Сервіс», ТСС – технології «інтелектуальних свердловин», «Новомет-Пермь» та ПК «Борец» - насосне та інше необхідне обладнання для свердловин.
«Ці та низка інших компаній мають освоїти загалом 0,9 трлн. руб. інвестицій на нові проекти (майже 15 млрд. дол. США за поточним курсом)», - пише автор.
Зазначається, що найбільш ласий шмат підрядних робіт, оцінених в 372 млрд. руб. (~6,2 млрд. дол. США за поточним курсом), з роботизованих рішень та інтелектуальних програмно-апаратних комплексів для буріння свердловин залишився без потенційних підрядників.
«Очевидно, автори документу (Міненерго – ред) усвідомлюють, що в РФ просто немає кому це доручити. Відверто зафіксована відсутність якісних вітчизняних аналогів в умовах, коли 90% необхідного програмного забезпечення для галузі було зарубіжним. Але без цього та ще й в умовах високих широт навряд чи запроектовані 27 млн. погонних метрів експлуатаційних свердловин вдасться набурити протягом кількох років. І «програми технологічного суверенітету» навряд чи посприяють цьому. Швидше, це прикриття для «розпилу» 5,3-6,6 трлн. руб. (88-110 млрд. дол. США), які пропонується виділити до 2030 року у цілому на енергетику, але левову його частку якраз планується «освоїти» саме в нафтовому секторі», - додає автор.
Проблеми в галузі спричиняють автоматично і проблеми в секторі переробки нафти та випуску й експорту нафтопродуктів. Ставка робиться при цьому на Китай, якому небачено щедро готові замовити майже на 930 млрд. рублів (~15,5 млрд. дол. США) різноманітного устаткування – установок гідрокрекінгу, риформінгу, гідродепарафінізації та іншого обладнання для переробки нафти та випуску продуктів нафтохімії. На Китай та частково Індію робиться ставка при постачанні каталізаторів, паливних присадок, запчастин для НПЗ.
З іншими матерівалами Михайла Гончара, президента Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», можна ознайомитися за посиланням.