Про це у своїй статті для «Дзеркала тижня. Україна» пише Володимир Саприкін.
«Конфліктний потенціал буде наростати пропорційно до зниження обсягів транспортування по українській території російського газу (у міру введення потужностей газопроводів, які обходять Україну), а його пік припаде на період завершення діючих газових контрактів - 2019 рік», - вважає експерт.
На його думку, енергетична інтеграція України може бути реалізована за двома напрямками одночасно - і з ЄС, і з РФ. Це може бути або часткова приватизація, або концесія, або оренда української ГТС за участю російського «Газпрому» і західних транснаціональних енергетичних компаній - тристоронній формат співпраці.
«Також привабливим і більш простим варіантом співпраці у цій сфері виглядає створення СП за участю енергетичних компаній з ЄС та РФ (шляхом внесення до статутного фонду газотранспортних, ресурсних або фінансових активів)», - відзначає експерт.
Він також вважає, що подальше затягування вирішення цього питання не знімає з порядку денного проблему встановлення енергетичної безпеки Європи - підтримку безперервності постачань російського газу.
У той же час Саприкін відзначає, що, з одного боку, енергетичні концерни Європи не хочуть модернізувати всю українську ГТС (і не можуть дозволити собі таку розкіш в умовах чинного українського законодавства), яка у довгостроковій перспективі може виявитися напівпорожньою. З іншого - російський «Газпром» не має наміру надалі витрачатися на транзит через Україну, реалізуючи обхідні маршрути.
Таким чином, на думку експерта, рішення лежить у площині створення якогось CП з експлуатації української ГТС у тристоронньому форматі. І найбільш прийнятний варіант такого СП - консорціум компаній з України, РФ і ЄС. Наприклад, «Газпром» - «Нафтогаз України»-RWE (німецька компанія, учасник Nabucco).
Детальніше читайте у свіжому випуску «Дзеркала тижня. Україна» у статті Володимира Саприкіна «Газовий сектор України, quo vadis?».
