Ухвалений в 2017 році закон про освіту, який встановив вимоги щодо рівня зарплат педагогічних працівників, виконати неможливо. Такого висновку дійшли експерти шведсько-українського проєкту «Підтримка децентралізації в Україні».
Оцінивши бюджетні наслідки впровадження вимог закону про освіту, експерти заявили про "дуже значні додаткові витрати державного бюджету".
"Якщо замість поточних вимог Україна запровадить перехідні вимоги (розділ 12 закону про освіту), додаткові витрати для бюджету становлять 86 мільярдів гривень щороку (в умовах 2023 року). При виконанні постійних вимог (ст. 61 закону про освіту) додаткові щорічні витрати становитимуть 225 мільярдів гривень. Очевидно, що це не є фінансово можливим", - йдеться в аналітичній записці, яку експерти проєкту розробляли для Міністерства освіти.
"Таким чином, Україна стикається з серйозною проблемою виконання вимог законодавства в умовах обмеженого бюджету", - йдеться в документі.
Як наголошують експерти проєкту, щоб розв'язати цю проблему, уряд України має кілька варіантів рішень. Проте, на жаль, жодне з них не є політично легким.
Експерти пропонують п'ять варіантів виходу із ситуації:
- Відмовитися від вимог, викладених у ст. 61 та у главі 12 закону про освіту.
Цей дуже радикальний варіант політики міг би розв'язати юридичну проблему, однак можна очікувати масової протидії з боку широкої освітньої спільноти, а особливо з боку вчителів. Дійсно, вже понад 5 років, з моменту ухвалення чинного закону про освіту, вони очікують суттєвого підвищення зарплати, можливо, не одразу, але хоча б деякими послідовними кроками. Це означає, що цей варіант політики можна розглядати лише з публічною заявою про іншу вимогу щодо мінімальної зарплати вчителів, яку легше виконати в поточних фінансових умовах, менш амбітну, але водночас більш реалістичну. Перший крок до реалізації таких нових можливих вимог слід зробити негайно, щоб переконати освітянську спільноту, що Уряд серйозно ставиться до своїх зобов’язань щодо підвищення зарплат вчителів.
- Реформувати систему оплати праці вчителів, щоб основна заробітна плата стала домінуючою частиною повної заробітної плати.
Зараз посадовий оклад в середньому становить лише близько 58% від повної зарплати вчителя. Таким чином, значне підвищення посадового окладу призводить до значного підвищення загальної заробітної плати. Якщо реформа оплати праці вчителів призведе до скасування більшості підвищень, надбавок і доплат, оклад стане значно більшою частиною загальної заробітної плати, а отже бюджетні наслідки впровадження вимог закону про освіту будуть зменшені.
- Збільшити тижневе навчальне навантаження вчителів, щоб зменшити необхідну кількість ставок.
Стандартне тижневе навантаження українських вчителів у 18 уроків на тиждень, досить низьке за європейськими мірками (у Польщі, найближчого сусіда України, також таке низьке тижневе навантаження вчителів, але це є винятком). Збільшення навантаження на вчителів означало б, що менше вчительських ставок буде зайнято в середній освіті, а отже бюджетні витрати на підвищення середньої зарплати вчителів будуть зменшені. Негативним наслідком цього варіанту політики є необхідність скорочення багатьох учителів.
- Здійснити значну консолідацію класів у середній освіті, щоб збільшити співвідношення учнів на одного вчителя.
Сьогодні в українській середній освіті співвідношення кількості учнів на вчителя є відносно низьким за європейськими стандартами, що означає, що працевлаштовані вчителі використовуються досить неефективно. Основними причинами цього є велика кількість малих сільських шкіл і нижча середня наповнюваність класів у старших класах середньої школи (10 і 11 класи, коли деякі учні залишають середню школу для отримання професійної освіти, але класи не реорганізуються). Процес децентралізації призвів до певних покращень у цій сфері, але вони недостатні. Серед можливих сильніших заходів можна назвати обмеження шкіл-філій початковими класами, дистанційне навчання для індивідуального навчання (коли кількість учнів у класі менше ніж 5) або примусову реструктуризацію класів після 9 класу (через запровадження мінімального розміру старших класів). Подібно до попереднього варіанту політики, цей варіант також призведе до скорочення багатьох учителів.
- Збільшити асигнування на освітню субвенцію з державного бюджету.
Збільшення загальних асигнувань на заробітну плату педагогічних працівників загальноосвітніх шкіл за рахунок освітньої субвенції може бути важким варіантом для державного бюджету, але за деяких умов може бути необхідним. Водночас жодна країна регіону за короткий час не подвоїла національне фінансування освіти. Це означає, що рівень збільшення асигнувань за цим варіантом політики необхідно оцінювати в контексті фіскальної ситуації. Корисними міжнародними порівняльними показниками для цього варіанту політики є витрати на освіту, виражені як частка ВВП і як частка всіх державних витрат.
Нагадаємо, свого часу скарги українських вчителів до Європейського суду з прав людини у Страсбурзі щодо порушення Україною статті 57 закону про освіту стали однією з наймасовіших категорій справ в ЄСПЛ. Скарги стосувалися невиплат вчителям надбавок, передбачених законом.
Стаття 57 закону "Про освіту" (у попередній редакції) передбачала створення належних умов для роботи вчителів і забезпечення їх посадовими окладами на рівні не нижче середньої зарплати працівників промисловості, а ще доплати, які підвищать престижність вчительської професії. Передбачалась щорічна грошова винагорода за хорошу працю в розмірі окладу, доплата за вислугу років (10-20% від ставки щомісячно) і виплата допомоги на оздоровлення (в розмірі місячного окладу).
Перша скарга на невиконання цієї статті закону була подана до Європейського суду у 2005 році. Львівська вчителька Христина Кріль стала першою серед 62 педагогів Львівщини, хто звернувся в Європейський суд, оскільки районними відділами освіти не виконувалися судові рішення місцевих судів щодо виплат їм заборгованостей.
Після того, як Суд виніс перше рішення на користь скаржниці - з виплатою їй належної компенсації, до ЄСПЛ полетіли скарги спочатку десятків вчителів Львівщини, а надалі - кількох сотень вчителів різних регіонів України.
Держава усвідомила, що закон доведеться виконувати. Але, оскільки стаття 57 не працювала в Україні в масовому порядку, розв'язання цієї проблеми стало справжнім викликом, у тому числі з фінансового боку, для тодішньої влади України.