Одна з нагальних проблем - це інвентаризація природних ресурсів на основі використання сучасних інструментальних засобів (картографування на основі ГІС-технології, розробки комп'ютерних багатоцільових програм, створення і наповнення баз даних, методики розрахунків тощо) з використанням їх для планування, моніторингу, прогнозування, регулювання співвідношення між різними категоріями земель. Ефективним і дієвим регуляторним механізмом відносин природи і суспільства на засадах сталого розвитку є складання системи кадастрів. На сьогодні в Україні розроблено і затверджено 12 кадастрів та 19 реєстрів, з яких 9 кадастрів стосуються інвентаризації природних ресурсів, а шість (Земельний, Водний, Лісовий, Рослинного світу, Тваринного світу, Природно-заповідного фонду) - безпосередньо охорони та збереження довкілля.
Про це у своїй статті для DT.UA пише Яків Дідух, академік НАН України. За його словами, якщо ведення Земельного кадастру покладено на Держгеокадастр, і вже є відповідні служби від державного до місцевого рівня, то збирання інформації для інших кадастрів не упорядковано і покладено на відповідні відомства, які по-різному організовують цю роботу. Кожен з кадастрів існує окремо, відсутня будь-яка взаємодія між фахівцями різних галузей, що займаються наповненням кадастрових систем відповідною інформацією.
"Хоча й передбачається, що Державний земельний кадастр має бути основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів, на сьогодні він не забезпечує виконання цих функцій. Наголошується, що завдання Земельного кадастру полягає в отриманні необхідних відомостей про землю як першоджерело матеріяльних благ та об'єкт оподаткування. Однак через неузгодженість багатьох питань є багато нарікань до цього кадастру, - наголошує академік. - Аналізуючи формулювання завдань та наповнення кадастру інформацією, виявляєш його неповноцінність щодо охоплення всіх компонентів земельних угідь. Проблема полягає в самому трактуванні основного поняття "земля". Згідно зі статтею 1 Закону України "Про охорону земель" (19.06.2003 р., №963-IV), земля - це поверхня суші з ґрунтами, корисними копалинами та іншими природними елементами, що органічно поєднані та функціонують разом із нею. У Конвенції ООН про боротьбу зі спустелюванням подано міжнародне правове визначення поняття "земля" як земної біопродуктивної системи, що включає в себе ґрунт, воду, рослинність, іншу біомасу, а також екологічні та гідрологічні процеси, що відбуваються всередині системи (ст. 1.) Тобто земля розглядається як екосистема певної території, яка виконує три взаємопов'язані функції: 1) просторового операційного базису; 2) інтегрального природного ресурсу - джерела продовольства і засобу виробництва; 3) носія соціяльних інтересів та екологічних умов життя населення, тобто розглядається в трьох аспектах: соціяльному, економічному та екологічному. Натомість в окремих визначеннях наголошується, що земля - це ґрунт (soil), родючий верхній шар літосфери, єдиний природний комплекс, що утворений живими організмами й середовищем їх існування, в якому живі й неживі елементи пов'язані між собою обміном речовин і енергії".
Автор вказує, що аналіз суті Земельного кадастру України свідчить, що земля хоча й трактується як територія (land), але аналізується за певними показниками родючости ґрунту (soil), що визначають умови отримання с/г продукції та вартісну її оцінку, тобто акценти зміщені у бік господарської цінности землі. Якщо методи економічної оцінки земель розроблені досить глибоко й досконало, то сутнісна екологічна інформація щодо оцінки функцій усіх природних складових, зокрема кліматичних, біотичних, гідрологічних характеристик явно недостатня. Екологічні умови подаються досить спрощено за характером призначення: рілля, багаторічні насадження, сіножаті і пасовища, перелоги, лісові площі; деревно-чагарникові насадження; болота; землі під водою; зайняті дорогами, прогонами і просіками; під будівлями, дворами, вулицями, площами; інші землі, не використовувані в сільському господарстві. Використання Земельного кадастру в такому вигляді не забезпечує розв'язання складних і гострих екологічних проблем регулювання відносин між суспільством і природою.
"У перспективі можливі два варіянти подальшого вдосконалення кадастрової системи: 1) виходячи з визначення поняття "земля" як екосистеми, що включає в себе ґрунт, воду, рослинність, інші біокомпоненти, внести відповідні зміни до Земельного кадастру, який по суті стане інтегральним, поліфункціональним; 2) продовжувати формувати окремі кадастри як складові інтегрального поліфункціонального Кадастру природних ресурсів з використанням європейського та світового досвіду. Аналоги поліфункціональних кадастрів існують у світі, - йдеться в статті. - Але найбільш перспективним слід вважати кадастр INSPIRE, мета якого полягає у формуванні інфраструктури просторової інформації, мультидисциплінарних даних для ведення екологічної політики з метою поліпшення стану природного середовища, пом'якшення негативних наслідків та глобальних екологічних проблем. Основна увага проєкту зосереджується на екологічних питаннях, але її універсальність має буди пристосована і для використання в інших галузях".
Детальніше про проблеми з продажем землі читайте у статті Якова Дідуха "Земля: якщо продавати, то й зберігати" у тижневику "Дзеркало тижня. Україна".