Четверту за рахунком спробу приватизації, один із колись найпривабливіших лотів української економіки - ОГХК/UMCC Titanium, вперше у своїй історії зустрічає з більш ніж півмільярдними боргами, багаторазовим падінням виробництва, незавершеними судовими процесами щодо повернення ресурсних майданчиків, відсутністю серйозних експортних контрактів та іншими проблемами, пише «Апостроф».
На думку ЗМІ, зиск для держави від приватизації титанових активів в умовах війни є вкрай сумнівним, а з пошуком потужного іноземного інвестора є давня проблема. За попередньої спроби продати держкомпанію 31 серпня 2021 року, із 18 потенційних покупців (включаючи 12 іноземних), лише 3 дійшли до участі в аукціоні, 2-м з яких було відмовлено через подання неповних пакетів документів . Фіналістами стали нікому не відомі "Стугна Лімітед" (Україна), "Нортленд капітал партнер Лімітед" (Великобританія) та "Тінвест" (Україна). Одна з компаній виявилася пов'язаною з Group DF. За словами Віталія Струкова, керуючого партнера BDO Corporate Finance та основного консультанта UMCC Titanium із приватизації, - серйозні міжнародні компанії не готові брати участь в аукціоні через відсутність гарантій захисту великих інвестицій.
Як зазначає ЗМІ, з часу попередніх спроб приватизації держкомпанії, показники її операційної діяльності, власні запаси продукції та експортні можливості суттєво «просіли», а ситуація з гарантіями інвестицій навряд чи встигла змінитись на краще. Знайти покупця у 2023 році буде набагато складніше, ніж у довоєнному 2021-му та навіть у безпрецедентно тяжкому 2022-му.
Так, за інформацією видання, фактичний випуск продукції у квітні-травні-2023 становив 30% від торішнього, а випуск основних концентратів впав до рекордно-критичних значень за всю історію компанії. Операційні збитки за підсумками першого кварталу-2023 р. становили 109 млн грн, до кінця другого кварталу зросли до 250 млн і на кінець третього кварталу можуть значно перевищити 500 млн грн. При цьому експорт титану з України скоротився в 28 разів і не зрозуміло, коли зможе відновитися до довоєнних значень.
За словами заступника голови правління UMCC Titanium Димитрі Каланадзе, нових контрактів з найбільшим і найнадійнішим американським покупцем продукції комбінату з точки зору національної безпеки не укладено через нібито досі не встановлені ціни на 2024 рік. При цьому, сам Каландадзе неодноразово заявляв, що його основна роль полягає у побудові прямих відносин із найбільшими американськими та європейськими споживачами продукції українського титанового держхолдингу.
Журналісти вважають, що правління UMCC Titanium із задоволенням продавало б більше сировини за кордон, але для цього, потрібна відповідна кваліфікація та компетенція. Спорадична співпраця з офшорами із погано прихованим українським корінням не замінить системну роботу щодо просування продукції на міжнародних ринках та підтримання діалогу з великими західними партнерами.
Єдиною насправді зацікавленою стороною в приватизації державних титанових активів на сьогоднішній день можна вважати хіба що Фонд держмайна, який проводить незалежну від Кабміну політику, забирає під своє управління конфісковані активи, сам приймає рішення щодо їх подальшої долі та за довоєнною традицією, продовжує самостійно керувати стратегічними держпідприємствами.
У підсумку, незважаючи на сотні млрд грн фінансових вливань у відродження ОПК та створення нових кластерів Mil-Tech-індустрії світового рівня, державні титанові активи опинилися осторонь реформ і продовжують жити власним життям. З чого будуватимемо нові ракети, літаки, супутники, дрони, кораблі, бронемашини тощо – не відомо, наголошують автори статті.