Проблема в тому, що єдиний шлях, по якому сьогодні туркменський газ може потрапити в нашу країну, - російська газотранспортна система. Тільки Росія не бажає пропускати газ в Україну по своїй території: не в інтересах Москви, щоб Київ зіскочив з російської «газової голки». Тим більше що, відмовившись ратифікувати енергетичну хартію, РФ не зобов'язана полегшувати транзит енергоносіїв третіх країн через свою територію.
Позиція Москви з питання транзиту туркменського газу робить малореалістичним плани Києва з доставки туркменського газу по суші. У всякому разі, у найближчі роки.
І все ж нинішня українська влада сподівається, що українсько-туркменське газове співробітництво буде відновлено. Адже існує ще проект Транскаспійського газопроводу, який активно лобіюють Європейський Союз і Сполучені Штати. Але є й ризики, що ускладнюють його реалізацію.
Ідея Транскаспійського газопроводу полягає в тому, щоб підключити Туркменістан до проекту «Набукко», який покликаний зменшити енергетичну залежність Європейського Союзу від Росії: прокладений по дну Каспійського моря 300-кілометровий трубопровід має з'єднати Туркменістан і Азербайджан, а далі по газопроводу Баку-Тбілісі-Ерзерум туркменський газ надійде споживачам у Центральній і Південній Європі. На минулому тижні в рамках єдиної енергетичної стратегії Євросоюз вже схвалив мандат Єврокомісії на проведення переговорів з Ашгабатом і Баку за висновком юридично зобов'язуючого договору на будівництво даного трубопроводу. При сприятливому збігу обставин у цій трубі газ може транспортуватися вже через чотири-п'ять років.
У Києві розраховують, що, в разі реалізації проекту Транскаспійського газопроводу, наша країна стала би одержувачем туркменського газу. Для цього необхідно, щоб у Туркменістані був побудований трубопровід Схід-Захід, що з'єднує великі газові родовища в східній частині країни з туркменським узбережжям Каспійського моря. Далі провести відгалуження від газопроводу Баку-Тбілісі-Ерзерум до чорноморського узбережжя Грузії, там же побудувати завод зі зріджування природного газу і термінал за його відвантаження, а на українському узбережжі Чорного моря - термінал-регазифікаторів.
Кожен етап проекту є критичним. І все ж є надії, що він буде реалізований. Ашгабат робить все, щоб ввести в експлуатацію альтернативні російському газопроводи і вирватися з транзитної залежності від Москви. До того ж, туркменському режиму потрібні газодолари для підтримки внутрішньополітичної стабільності в країні.
А ось ставлення Азербайджану до Транскаспійського газопроводу не настільки однозначне. І це робить позицію Баку ключовою в реалізації проекту Транскаспійського газопроводу і надалі транзит туркменського газу до чорноморського узбережжя.
Просто кажучи, Азербайджан і Туркменістан - конкуренти в поставках газу на європейський ринок. Тому Баку буде робити багато чого для того, щоб самостійно наповнити власним газом «Набукко» і затягнути реалізацію Транскаспійського газопроводу.
Детальніше читайте в свіжому випуску «Дзеркала тижня. Україна» в статті Володимира Кравченка «Яка труба до Києва доведе?»
