У 2016–2018 рр. кадровий дефіцит почали відчувати майже всі галузі промисловості, а відтак, компанії-роботодавці розробляють свої стратегії утримання працівників, не чекаючи запровадження державних програм із стабілізації відпливу робочої сили. Основні сфери, в яких працюють наші співвітчизники в інших країнах: будівництво (понад 45%), домогосподарства (майже 20%), сільське господарство (майже 15%), торгівля, транспорт, готельний бізнес - 2–4%.
Про це в своїй статті для DT.UA пише Євгенія Вознюк, партнер EBS, керівник групи HR-послуг. За її словами, найпопулярнішими професіями є будівельники (різні спеціалізації), збирачі сезонних ягід і фруктів, прибиральники, доглядачі за людьми похилого віку, рідше - водії (таксі, вантажних авто), касири в торговельних залах, продавці.
"До речі, працевлаштування на такі посади призводить до значного підвищення тривалості робочого дня. Майже дві третини (62,6%) українських мігрантів працювали за кордоном 41–60 годин на тиждень, а майже кожен п'ятий (18,9%) працював іще довше: з них у 14,3% робочий тиждень тривав 61–80 годин, а в решти 4,6% - навіть перевищував 80 годин, що є погіршенням умов праці порівняно з Україною, - зазначає експерт. - На жаль, менш як 40% наших співвітчизників працюють без підписання трудового договору, тобто неофіційно. Але велику частину підписаних трудових угод становлять угоди з працівниками в будівельній галузі в Польщі та Чехії, яким катастрофічно бракує робочої сили. Лише за 2018 р. 95% дозволів на працевлаштування в Польщі було видано українцям, і це просто вражаюча статистика. Якщо не брати до уваги ці трудові угоди, то виходить, що й досі більшість мігрантів з України працюють без будь-яких гарантій і захисту з боку країни перебування".
Детальніше про кадровий дефіцит в Україні читайте в статті Євгенії Вознюк "Трудова міграція: виклик для бізнесу, можливості для персоналу" в тижневику "Дзеркало тижня. Україна".