Об’єднана енергосистема, яка залишилася Україні від СРСР, була створена для великої централізованої генерації та пасивних споживачів. Наразі вона потребує кардинальної модернізації. Більше того, навіть без війни на енергосистему чекали б радикальні зміни. Про це пише Сергій Єрмілов, фахівець у галузі енергетики й енергозбереження, міністр палива та енергетики України (2000—2001, 2002—2004), у статті "Як Україні збудувати найстійкішу енергосистему Європи".
"Її логіка (старої енергосистеми — ред.) полягала в надійній передачі та розподілі електроенергії від кількох великих електростанцій до мільйонів споживачів", — підкреслює автор.
Майбутнє
Автор пропонує уявити енергоринок України 2031 року:
- сотні тисяч дахових СЕС;
- десятки тисяч комерційних накопичувачів;
- тисячі промислових мікромереж;
- сотні тисяч електромобілів із V2G;
- тисячі когенераційних установок;
- агрегатори гнучкості;
- енергетичні громади;
- локальні енергохаби.
"У такій системі диспетчер фізично не може управляти кожним ресурсом окремо, тому що це вже інший клас системи", — зазначає енергетик.
ОЕС України вже зараз, а тим більше у 2031 році, потребуватиме:
- системного оператора з удосконаленою системою управління (Converged SCADA);
- загальносистемного балансування на кількох рівнях;
- управління перетоками;
- резервів частоти;
- координації з ENTSO-E;
- загальносистемної кібербезпеки;
- централізованого аварійного управління.
"Тобто Оператор системи передачі (ОСП) нікуди не зникає. Але змінюється те, чим саме він керує. Енергетика проходить той самий шлях, який тридцять років тому пройшов Інтернет: від централізованої системи до мережі, де локальні рішення поєднуються глобальною багаторівневою координацією", — пояснює експерт.
Вплив війни
За словами автора, війна змінила саме поняття надійності енергосистеми. Адже для України з'явився ще один критерій, якого раніше не було в енергетичному плануванні, — живучість системи (resilience).
Тому архітектура майбутньої ОЕС України має залишатися єдиною синхронною системою під координацією Оператора системи передачі, але керування всередині неї повинно стати багаторівневим, розподіленим і цифровим. Рішення мають прийматися максимально близько до точки виникнення події, а центральний рівень має координувати систему, а не намагатися безпосередньо керувати кожним ресурсом.
Експерт підкреслює: "Саме в цьому полягає ключова відмінність між «відбудувати те, що було» і «побудувати енергосистему наступного покоління». Дискусія не повинна штучно зводитися до вибору між двома крайнощами:
- жорстко централізована система радянського типу;
- набір автономних островів без єдиного управління".
З іншими статтями автора можна ознайомитися за посиланням.