Підписаний в 2004 році контракт «Нафтогаза» і «РосУкрЕнерго» про об'єми і умови закачування природного газу в підземні сховища, його зберігання, відбору і транспортування в 2005—2030 роках становить загрозу енергетичній безпеці України.Про це в статті для «Дзеркала тижня» пишуть експерти центру «Номос» Михайло Гончар і Максим Алінов, аналізуючи документ, який є у розпорядженні редакції газети. Контракт №14/935-3/04 про об'єми і умови закачування природного газу в підземні сховища, його зберігання, відбору і транспортування в 2005—2030 роках був укладений між НАК «Нафтогаз Україні» і РУЕ 29 липня 2004 року (далі – контракт 3/04). Стокгольмський арбітражний суд у своєму рішенні від 8 червня 2010 року визнав цю угоду дійсною і обов'язковою для сторін «на даний момент». По-перше, Контракт 3/04 не стикується з нещодавно ухваленим Законом «Про засади функціонування ринку природного газу». Відповідно до статей 7, 9, 13 і 15 цього закону, всі суб’єкти ринку природного газу мають рівні права доступу до Єдиної газотранспортної системи України (до газових мереж і потужностей для зберігання природного газу).При цьому встановлено, що одним з принципів ринку природного газу є добросовісність конкуренції між його учасниками в умовах рівних прав і можливостей. «То невже «Нафтогаз» і Мінпаливенерго прагнуть до відкриття газового ринку для всіх суб’єктів на «справедливих і розумних» умовах Контракту 3/04?– задаються питанням  Гончар  і Алімов. - Адже збереження в силі Контракту 3/04 у його нинішньому вигляді і встановлення, наприклад, вищих тарифів чи іншого режиму використання ПСГ для інших суб’єктів, аніж РУЕ, буде порушенням рівних прав і можливостей». У такому разі інші суб’єкти  можуть вимагати надання їм таких же можливостей, які передбачені Контрактом 3/04, зазначають експерти. Вони додають, Контракт 3/04 може спричинити проблеми для України в контексті її зобов’язань за Договором до Енергетичної хартії. Зокрема, відповідно до статті 6 зазначеного договору Україна мусить «зменшити ринкові диспропорції та перешкоди для конкуренції в господарській діяльності в енергетичному секторі». А стаття 10 передбачає зобов’язання України створювати «стабільні і рівноправні, сприятливі і гласні умови інвесторам інших Договірних Сторін для здійснення інвестицій на її території. Такі умови включають зобов’язання надавати без винятку інвестиціям інвесторів інших Договірних Сторін справедливий і однаковий режим» У світлі вищезазначених зобов’язань українська сторона буде змушена або співпрацювати з іноземними, у тому числі європейськими, компаніями на тих же умовах, що і з РУЕ за Контрактом 3/04 (що не відповідатиме європейській практиці і навряд чи буде економічно вигідним для української сторони), або встановити для інших компаній інший режим, який буде дискримінаційним, і тим самим порушити свої міжнародно-правові зобов’язання з усіма подальшими наслідками. Окрім того, констатують експерти, угода РУЕ і «Нафтогаза» не дасть змоги повною мірою використати вільний обсяг українських ПСГ для надання європейським компаніям послуг із зберігання газу. Сумарна активна ємність 13 українських ПСГ складає 32,5 мільярда кубометрів. За контрактом 3/04 «Нафтогаз» зобов'язаний надати РУЕ послуги із зберігання до 15 мільярдів. Таким чином, зазначений контракт покриває практично 50% загальної потужності українських ПСГ і резервує їх за «РосУкрЕнерго». «При цьому РУЕ не платить за підтримання такого значного резерву потужностей ПСГ, не несе зобов’язань із мінімального їхнього використання і самостійно визначає, скільки газу вона зберігатиме в межах максимального законтрактованого обсягу в 15 млрд. кубометрів газу. Таким чином, може статися, що вільні потужності ПСГ не будуть використовуватися РУЕ і не зможуть бути надані європейським компаніям (оскільки зарезервовані за РУЕ), а «Нафтогаз» не отримуватиме ніякого доходу. Що, власне, і має місце зараз.». З урахуванням наведених прикладів,  відзначають  Гончар і Алімов, можна стверджувати, що контракт 3/04 становить загрозу енергетичній безпеці України. А це, у свою чергу, є підставою для визнання українським судом рішення Стокгольмського арбітражу (у частині встановлення дійсності контракту 3/04) несумісним із публічним порядком України. Експерти зазначають, що дослідити дане питання український суд, що розглядав прохання РУЕ про легалізацію Стокгольмського арбітражного рішення, мав за своєю власною ініціативою, незалежно від наявності відповідного клопотання сторін процесу. «Як видається, Шевченківський районний суд Києва не приділив даному питанню хоч якоїсь уваги. Подивимося на те, яку позицію займе Апеляційний суд Києва, хоча ілюзії тут навряд чи доречні», - констатують вони. Докладніше читайте  в статті Михайла Гончара і Максима Алінова «"Газпром"—НАК: операція "РУЕ-реанімація"» у свіжому номері «ДТ».