Водночас завдання вивести ринок землі зі ступору не таке просте. І його в жодному разі не можна вирішувати шляхом механічного зняття мораторію. Це не той випадок, коли на дорозі загорілося зелене світло, і можна поїхати, за правилами, по смугах тощо. Тут якраз жодних правил немає. Механічне зняття мораторію може бути схожим на суцільне відкриття всіх шлюзів Київського моря. Де опиняться потоки води, що вона спричинить, ніхто сказати не може. Мову про мораторій узагалі вести не варто. Треба просто ухвалити закон про ринок сільгоспземель, який визначатиме початок, порядок і процедуру купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення. Це і буде відмашка на припинення мораторію.
Про це у своїй статті для DT.UA пише Павло Гайдуцький, академік НААН, директор Інституту стратегічних оцінок при Президентському фонді Леоніда Кучми "Україна". Тому, за його словами, виходячи з фахових, а не політико-популістських позицій, виведення ринку сільгоспземель зі ступору можливе за таких умов:
- "Перша. Запровадження обов'язкового правила здійснення операцій купівлі-продажу земельних ділянок виключно на відкритих або закритих аукціонах під контролем державних фіскальних органів. Це принципово важливо для детінізації продавців, покупців, обсягів, умов торгів, цін, сплати податків і платежів. Саме ця умова дає можливість власне зробити базар ринком або закритий ("чорний") ринок - відкритим.
- Друга. Запровадження гнучкої системи антиспекулятивного оподаткування операцій з купівлі-продажу земельних ділянок. Йдеться про сплату податку з різниці в ціні при продажу ділянки за високою, але понижувальною ставкою залежно від тривалості перебування ділянки у власності, наприклад від 75% - за три роки, до 5% - за 30 років.
- Третя. Встановлення низки адміністративних вимог, наприклад, заборона перепродажу ділянки протягом 3–5 років (залежно від регіону); встановлення ліміту купівлі землі на одного покупця - не більш як 1–10 га (залежно від регіону); купівля одним покупцем не частіше як через 3–5 років (залежно від регіону) і максимальної площі приватної власності землі громадянина - не більш як 10–100 га (залежно від регіону).
- Четверта. З метою недопущення прояву ризиків на ринку землі, забезпечення його моніторингу і організаційно-правового вдосконалення процедур доцільно на певний час - 5–10 років - установити для кожної сільської, районної та обласної ради граничну квоту купівлі-продажу сільгоспземель у межах 1–3% від їх наявної площі. Це не стосується випадків, коли покупцем є держава. Зазначений показник (1–3%) - це усталений у більшості країн Європи фактичний середньорічний показник перебування землі в ринковому обороті.
- П'ята. Потрібне окреме регулювання первинного і вторинного ринків землі. Первинний ринок (тобто після приватизації) має бути більш прозорим для виявлення об'єктивної ціни, митних і податкових платежів, реальних продавців і покупців і повинен регулюватися більш жорстко. Вторинний ринок (між приватними власниками) може бути більш ліберальний.
- Шоста. З метою недопущення тотального рейдерського переділу орендованих земель (чого небезпідставно побоюються аграрії - і господарники, і селяни) доцільно гарантувати правочинність усіх раніше укладених договорів оренди і застави земельних паїв до завершення терміну їх дії. Це суттєво заспокоїло б ситуацію на селі".
Детальніше про проблеми з запуском ринку сільгоспземель читайте у статті Павла Гайдуцького "Ринок землі: як вивести його зі ступору?" у тижневику "Дзеркало тижня. Україна".