Нинішньою весною Запоріжжя знову зазнало пароксизму екологічної активності. От тільки результат численних конференцій, круглих столів і просто засідань знову звівся до велемовних просторікувань і закликів рятувати навколишнє середовище. На цю тему вже стільки переговорено, але, за великим рахунком, так нічого й не зроблено. Не дивно, що й чергова порція заходів, як мовиться, ні розуму ні серцю. Ну, можливо, за винятком окремих заяв. Таких, наприклад, як виступ одного високопоставленого імпортного менеджера-металурга. Мовляв, промисловці проблем екології не цураються. Вони навіть готові інвестувати природоохоронні заходи. Слід лише для більш моторної реакції бізнесу «правильно почепити перед ним морквину», тобто надати пільги та преференції.
Потенційних «інвесторів», готових за стимул зайнятися природоохоронною діяльністю, в області більш ніж достатньо. На підприємствах регіону майже 23 тис. джерел викидів забруднюючих речовин, які торік «видали» 385 тис. тонн отрути. Адже виробничий спад зразка 90-х закінчився, тепер індустрія надолужує втрачене, з року в рік збільшуючи обсяги викидів на десятки тисяч тонн.
Левова частка забруднюючих речовин дістається обласному центрові, де розташовано приблизно 230 промпідприємств. Але, за великим рахунком, найбільшої шкоди навколишньому середовищу завдає лише дюжина з них. Це, зокрема, комбінати «Запоріжсталь», алюмінієвий, абразивний, титаномагнієвий разом із заводами «Дніпроспецсталь», «Запоріжкокс», «Укрграфіт», «Запоріжвогнетрив», «Кремнійполімер» та феросплавним. А як же інакше, якщо газоочисні споруди там зносилися на 50, а то й на 70 відсотків. Та й загалом лише третина з 328 стаціонарних джерел шкідливих викидів у місті має у своєму розпорядженні газоочисні установки, понад половина з яких неефективні. Вони в основному вловлюють тільки пил, а найшкідливіші сполуки безперешкодно потрапляють в атмосферу. Тому якість повітря в місті санітарно-епідеміологічна служба оцінює як незадовільну, а рівень забруднення — неприпустимий і надзвичайно небезпечний. Як наслідок — медики незмінно фіксують у городян збільшення алергічних проявів, хвороб органів дихання, ендокринної та онкологічної патологій.
Особливе занепокоєння викликає зростання дитячої захворюваності. Здорових дітей у місті практично немає, підтверджують лікарі. На жаль, вони не перебільшують. За останні шість років потроїлося число вроджених вад, на стільки ж зріс показник «завмерлих вагітностей», а спонтанні аборти трапляються майже вдвічі частіше...
Зате базові критерії оцінки екологічної обстановки, як і раніше, незмінні. На відміну від природоохоронної практики цивілізованих країн, де рівень техногенного навантаження визначається станом здоров’я людей, у нас і далі орієнтуються на так звані ГДК (гранично допустимі концентрації) та ГДВ (гранично допустимі викиди). Причому навіть ці, фактично надумані, показники постійно перевищуються. Часом — у десятки разів. Власне, інакше й бути не може, якщо самі підприємства визначають для себе обсяги викидів, виходячи з виробничої необхідності. Вони ж розробляють і природоохоронні заходи, але, схоже, лише для того, щоб постійно переносити терміни їх виконання.
Здавалося б, настільки несприятливе становище неминуче мало б активізувати протестні настрої громадськості. Проте на ділі все із точністю до навпаки. Про це наочно свідчить статистика звернень до міської влади за останнє десятиліття. Лише 1,5% з них стосуються проблем екології. Висновок напрошується сам: запоріжці просто зневірилися в можливості змін на краще. Хоча городяни чудово розуміють, в якому середовищі їм доводиться жити. За результатами недавнього соціологічного дослідження, понад 84% опитаних жителів характеризують екологічну ситуацію в Запоріжжі однозначно негативно. Найбільш актуальною проблемою вони вважають забруднення повітря хімічними речовинами та викидами виробництв. Основну відповідальність за це респонденти покладають на керівників підприємств, довіряючи їм у вирішенні природоохоронних проблем лише на 4,9%. Особливо показовою є думка жителів Хортицького району, який вважається відносно благополучним в екологічному плані. Значна частина його жителів — працівники металургійних підприємств. Але саме тут лідерам індустрії довіряють найменше — всього 2,5%. А 70% опитаних взагалі не вірять ні в чиї можливості поліпшити екологічну ситуацію в місті.
Напевно, такий стан справ цілком улаштовує місцеву владу. Відсутність соціальної напруги дає їм змогу не конфліктувати з промисловими бонзами, прикриваючись, по суті, спекулятивною дилемою: забезпечити екологічний добробут можна лише зупинивши виробництво, але тоді втратимо засоби до існування. Надії та відповідальність традиційно покладаються на центр, який мусить відшукати фінанси, ухвалити ефективні закони, організувати дієвий контроль...
Під час недавнього візиту до Запоріжжя міністр охорони навколишнього середовища Василь Джарти повідомив про підготовку законопроекту, згідно з яким плата за викиди буде такою, що потрібно буде або вживати природоохоронних заходів, або закривати виробництво. У Німеччині, наприклад, за викид тонни пилу доведеться сплатити 500 євро, в Польщі — і то 300, а в нас — аж шість гривень за тонну. І це тоді, коли щодоби запорізькі підприємства, за найскромнішими підрахунками, викидають приблизно 600 тонн пилу. Щоправда, наступна теза міністра, по суті, дезавуює попередню: мовляв, потрібно знайти компроміс між економікою та екологією. Але ж компроміс, як відомо, — результат взаємних поступок. А природі поступатися вже нема куди. Вона й без того перебуває на межі катастрофи.
Ще в лютому 1989 року в Запоріжжі було ухвалено міську програму охорони навколишнього середовища «Біосфера». Були й інші проекти, зокрема «Програма виходу з екологічної кризи м. Запоріжжя на 2001—2010 роки». За п’ять років дії цієї програми екологічна ситуація в місті не тільки не поліпшилася, а стала ще гіршою. І промисловці вже відкрито звинувачують у цьому... програму. Мовляв, вона недосконала, заходи в ній несерйозні, а терміни нереальні. Програма, може, й справді не ідеальна. Але як бути з тим, що практично всі її заходи були запропоновані самими промисловцями? Тоді, виходить, бажання вдосконалити екологічний проект викликане банальним прагненням взагалі не обтяжувати себе екологічною відповідальністю. І ця тактика, як показує досвід останніх років, реалізується цілком успішно. На підприємствах періодично змінюються власники і менеджери, а ті, що прийшли на їхнє місце, знову заявляють, що до них усе робилося не так, і для виправлення ситуації необхідний час.
А що ж екологічні, санітарні служби, прокуратура нарешті? Невже вони настільки безпорадні, що не можуть хоч якось вплинути на ситуацію? Теоретично це не виключається. А на практиці... Інспекторів-екологів просто можуть не пустити на територію, позбавивши можливості зафіксувати порушення. Але й складений протокол далеко не завжди гарантує застосування санкцій. Підприємства, які хоч трохи себе поважають, мають юридичні служби, здатні мурижити справу в суді місяцями, залишаючи позови без задоволення.
Усунути вплив людського чинника могла б незалежна автоматична система безперервного екологічного контролю. З пропозицією про її впровадження в Запоріжжі вчені зверталися ще дев’ять років тому. Проте під тиском промисловців влада його просто проігнорувала. Ренесанс ідеї дав про себе знати з приходом на посаду голови обладміністрації Євгена Червоненка. Він запевняв, що система «реально запрацює на початку 2007 року». Однак реально поки що все зводиться лише до завершення роботи над проектом на виділені обласним екофондом 400 тис. грн. Загалом же кошторисна вартість наміру оцінюється чи то в 20 млн., чи то вдвічі більше. Про такі гроші екологи можуть хіба що мріяти...
Млявоплинна екологічна суперечка могла б тривати нескінченно, якби не трапилося непередбачуваного. Новий склад обраної торік обласної ради, усупереч традиції, рішуче відмовився переглядати терміни виконання заходів «Програми виходу з екологічної кризи». Мало того, облрада ініціювала судові позови стосовно підприємств, які не виконали вимог програми. У ролі відповідачів довелося виступити заводу «Дніпроспецсталь» та комбінату «Запоріжсталь», штрафні санкції до яких становили відповідно майже
444 тис. і 4,6 млн. грн. Стосовно першого підприємства обласний госпсуд визнав претензію обґрунтованою, а от із «Запоріжсталлю» провадження склалося інакше.
Розгляд справи в суді анітрохи не зменшив викидів комбінату. Тому з подачі обласної прокуратури сума санкцій збільшилася вдвічі. Проте й керівництво «Запоріжсталі» не сиділо склавши руки. Підприємство подало зустрічний позов, у якому суддя обласного господарського суду Олена Яцун винесла ухвалу про подовження комбінату терміну дії дозволу на викиди зі стаціонарних джерел у старому обсязі до 5 квітня 2010 р. Наскільки правомірним є це рішення? Згідно із законом, видавати дозволи на викиди та подовжувати терміни їхньої дії мають право тільки екологічні служби.
Втім, на «Запоріжсталі» навряд чи тішаться ілюзіями щодо остаточності судового вердикту. Інакше комбінат не вдався б до потужної пропагандистської кампанії. В її арсеналі значиться і заявлений 100-тисячний мітинг у центрі міста (щоправда, він не відбувся), і пікет на території підприємства з вимогою зупинити «екологічний тиск». Особливо розчулює поширений прес-службою комбінату вдячний лист Всеукраїнської громадської організації «Жива планета». Виявляється, «екологічна політика, яка проводиться на комбінаті «Запоріжсталь», може служити найкращим вітчизняним прикладом». Не настільки патетична, але цілком прихильна й позиція міського голови Запоріжжя Євгена Карташова: «Усі ґулі сиплються на «Запоріжсталь» тільки тому, що це найбільший завод у нашому місті».
Якщо з першим твердженням сперечатися щонайменше непристойно, то друге все ж таки потребує уточнення. Оскільки проблема в тому, що комбінат найбільший не лише за потужністю, а й за обсягами викидів забруднюючих речовин. За різними оцінками, його частка в місті становить від 53 до 61%. Із цим запоріжсталівці не сперечаються, але, заручившись підтримкою деяких учених, роблять акцент, що «справа не в кількості, а в якості речовин, що їх викидають». Мовляв, їхній пил і порівнювати не можна з хімічними сполуками сусідніх підприємств. Проте для коректності порівняння не зайвим було б послатися на результати трирічного дослідження фахівців з екологічних ризиків. Вони переконливо доводять, що причиною 14% смертей є вдихання завислих часток діаметром до 10 мікронів, простіше кажучи — пилу.
У конфлікті, який триває вже рік і результат якого поки невідомий, є ще одна особливість, що заслуговує уваги. «Контрольним пакетом» в обласній раді володіють регіонали, а депутати-запоріжсталівці є членами фракцій НСНУ та БЮТ. Саме ця обставина і є першопричиною протистояння, вважають на комбінаті.
— Політика тут зовсім ні до чого, — стверджує голова постійної депутатської комісії обласної ради з питань екології та природокористування Олег Сквирський.
— Але якщо в центрі уваги перебуває лише «Запоріжсталь», погодьтеся, є привід у цьому засумніватися. Адже, наприклад, до коксохімзаводу, який контролюють донецькі бізнесмени, в облради претензій немає. Хоча його викиди найбільш канцерогенні.
— А як інакше, якщо «Запоріжкокс» виконав передбачені програмою заходи, а «Запоріжсталь» — ні? У 2005 році комбінат мав, зокрема, модернізувати аглофабрику, мартенівське виробництво. І до цього часу до нього не було претензій. Причому, зауважте, ніхто не каже, що на підприємстві взагалі не займаються природоохоронною діяльністю. Але коли його керівництво стверджує, що на екологічні заходи витрачено сотні мільйонів, це не зовсім так. Гроші вкладалися передусім у модернізацію устаткування, що забезпечує збільшення випуску продукції за більш низькою ціною. А зменшення шкідливих викидів було чимось на зразок побічного ефекту. Тому в підсумку їхня кількість не зменшилася, а зросла. Тепер же адміністрація підприємства намагається переконати всіх, що облрада перешкоджає реконструкції та модернізації, оскільки не дозволяє безкарно викидати на місто отруту.
— Олеже Михайловичу, а ви не припускаєте, що вимоги програми завищені?
— Але ж самі промисловці їх для себе і встановлювали. Можливо, розраховуючи на поступки місцевої влади, як це раніше практикувалося. Але, як виявилося, надії, що якось воно буде, не виправдалися. З тими викидами, які сьогодні має «Запоріжсталь», комбінат, окрім обов’язкових платежів, має щорічно сплачувати приблизно 30 млн. грн. штрафів. А з посиленням санкцій сума збільшиться до 100 млн. грн. Тому зрозуміле бажання адміністрації визнати через суд нелегітимність програми та домогтися її перегляду за суто формальними ознаками.
— І що, спілкуванням у суді діалог вичерпується?
— Звичайно, ні. Депутати готові йти на розумні поступки. Наша комісія, наприклад, погодилася з пропозицією комбінату вилучити зі списку обов’язкових вимог усунення викидів окислів азоту та вуглекислого газу через відсутність необхідних технологій. Проте поряд із цим програму вирішили доповнити зобов’язанням підприємства провести науково-дослідні, дослідно-конструкторські роботи для вирішення даної проблеми. Начебто домовилися. Але коли справа дійшла до розгляду питання на сесії, депутат-запоріжсталівець виступив із категоричним запереченням. У результаті рішення не ухвалили. Тепер доводиться обговорювати те саме на спеціально створеній робочій групі.
— Одна з головних причин незадовільного вирішення природоохоронних проблем, на думку промисловців, полягає в тому, що велика частина екологічних зборів іде в центр.
— Це справді актуальне питання. З минулого року норматив відрахувань до місцевих екофондів було зменшено з 70% до 35%. На жаль, на всі наші докази не зважили, пославшись на те, що із дворазовим підвищенням штрафних санкцій місцеві бюджети не постраждали. Проте в нинішньому році область втратила і 65% зборів від штрафів. Звичайно, це несправедливо. Але водночас варто врахувати, що, навіть залишивши в регіоні всі кошти, вплив індустрії на екологію зменшити не вдасться. Оскільки існує безліч інших проблем, які стосуються берегоукріплення Азовського моря, відновлення рибних запасів, утилізації отрутохімікатів, твердих побутових відходів, будівництва очисних споруд... А екологічну безпеку виробництва зобов’язані забезпечити підприємства, які поки що прагнуть займатися природоохоронною роботою за залишковим принципом. І, мабуть, доти, доки штрафи за завдані збитки не стануть такими, що займатися виробництвом буде невигідно, голови промисловців не просвітліють...
Коли це станеться і чи станеться взагалі, сказати важко. З офіційних даних достеменно відомо, що чистий прибуток «Дніпроспецсталі», «Запоріжкоксу» та інших підприємств обчислюється десятками мільйонів гривень. Звичайно, це не йде в жодне порівняння із «Запоріжсталлю», де цей показник торік перевищив 731 млн. грн. Та й власникам комбінату — як закордонним, так і вітчизняним — на зростання добробуту гріх нарікати. Деякі з них процвітають не лише в металургії, а й в інших сферах бізнесу, будучи власниками найбільшої в регіоні мережі аптек. Тому буденна теза про те, що здоров’я не продається, як бачимо, не така вже незаперечна. От і виходить, що Запоріжжя начебто велике, а ступити нема куди...