О 18 годині 10 хвилин вертоліт МІ-8 злетів з майданчика аеропорту сибірського селища Ванавари і взяв курс на північний захід. На своєму борту він ніс у глуху тайгу двадцять ентузіастів: першу партію учасників «ювілейної» експедиції на місце падіння Тунгуського метеорита.
Це було тринадцять років тому, 11 липня 1988 року, в рік 80-ліття тунгуської катастрофи.
Втім, я летів на цьому вертольоті як учасник експедиції лише для того, щоб на місці ознайомитися з кратером палеовулкана. Знайти певні підтвердження своїй гіпотезі, яка спростовує сформовану ще під час перших експедицій Л.Кулика думку про падіння тут величезного метеорита. Не було ніякого метеорита.
Проте справедливості ради зазначимо: тоді й не могли виникнути інші варіанти події. По-перше, тому, що в двадцятих роках навіть сам факт падіння з неба якихось інших тіл, крім дощу та снігу, здавався неймовірним. Лише 1921 року в Російській академії наук створили метеоритний відділ новонародженої науки — метеоритики.
Ідеї К.Ціолковського про можливість космічних польотів ще тільки хвилювали уми письменників-фантастів і молоді. А про кульові блискавки радянська наука взагалі мовчала до п’ятдесятих років, вважаючи це незрозуміле науці явище безглуздою вигадкою не зовсім здорових «очевидців».
По-друге, ще не було перевірено головної і все-таки вже доступної для усвідомлення версії про падіння метеорита. Тоді Л.Кулик їздив по всій Росії і вже зібрав для нового відділу чимало метеоритів. Цілком природно, що він хотів поповнити колекцію наукової лабораторії бодай уламком цього космічного прибульця.
До речі, перша й основна гіпотеза — про падіння в Тунгуській тайзі метеорита — жива досі, попри те, що жодних більш-менш переконливих доказів існування цього космічного тіла так і не знайдено.
Відсутність матеріальних ознак космічного прибульця породила численні гіпотези. 1946 року письменник-фантаст О.Казанцев висунув версію про загибель у Тунгуській тайзі марсіанського міжпланетного атомного корабля. 1950-го Б.Ляпунов вніс свої зміни, стверджуючи, що вибухнув не міжпланетний, а космічний міжзоряний корабель.
— Нічого подібного, це — ядерний вибух, — заявив 1970 року А.Золотов.
— Ні-ні, це не ядерний вибух. У Землю врізалася комета, — запевняв академік В.Фесенков.
Але жодна з гіпотез, хоч якою екстравагантною вона була, не в змозі пояснити всі, часом суперечливі факти, безпосередньо або побічно пов’язані з тунгуським вибухом...
Через сорок хвилин ми викидали вантаж, рюкзаки й самі вистрибували з вертольота за триста метрів від центральної бази — хати Кулика.
За одинадцять кілометрів на північ від неї, на річці Кімчу, містилася ще одна база, яку тут називали лабораторією. За сім з половиною кілометрів на південь — третя база (на ріці Хушма) — Пристань. Утім, це була та перша база, де Кулик 1928 року спорудив перші будівлі: лазню й лабаз (маленький склад для зберігання продуктів на стовпах, недосяжних для ведмедів і земних гризунів).
Здогад про те, що Тунгуська катастрофа пов’язана з формуванням і вибухом величезної кульової блискавки, з’явився в мене і доводився до гіпотези з 1979 по 1986 рік. Точніше, це був період, коли я інтенсивно досліджував природу кульової блискавки, і лише після її розгадки, аналізуючи та зіставляючи все відоме про тунгуський феномен, вивчивши протиріччя, яких не пояснювали інші гіпотези, а головне — дізнавшись, що катастрофа сталася в кратері палеовулкана тріасового періоду (який функціонував мільйони років тому, але досі зберіг високу напругу магнітного поля), — я й дійшов висновку, що над тайгою вибухнула кульова блискавка. Саме в період підвищеної радіації у надрах палеовулкана вона й могла утворитися... Втім, у цих краях великі кульові блискавки — поширене явище. А для того, щоб завдати таких руйнацій, їй досить мати діаметр (як довели розрахунки) лише 50 метрів. У природі, за свідченням очевидців, траплялися кульові блискавки й більших розмірів.
Кульова блискавка — це плазма, п’ятий стан речовини, якій бракує окремих частинок. За розрахунками, проведеними відповідно до моєї гіпотези, блискавку завбільшки від тенісної кульки до футбольного м’яча втримують сили від п’яти до п’ятнадцяти тонн. Нейтралізація кульової блискавки в повітряному середовищі, як правило, відбувається з вибухом, аналогічним вибуху вакуумної бомби. Тобто, за моєю гіпотезою, під час вибуху кульової блискавки відбувається сплескування навколишнього повітря. Вибух стався, на мою думку, на висоті 500—800 метрів. У першу хвилину з найближчих дерев могло бути зірване все листя, у тварин, птахів і комах від високого розрядження відразу полопалися судини. Наступної хвилини в центрі вибуху через сплескування повітря створюється потужна вогняна газова куля. Вона й несе потім головну руйнівну силу: високу температуру і вибухову хвилю.
Як з’ясувалося згодом, я не знайшов жодного факту, який не вдавалося б пояснити з точки зору цієї гіпотези. Версії про космічні кораблі породив спіралеподібний рух кульової блискавки в магнітному полі кратера палеовулкана.
Лісоповал «метеликом» можна пояснити ймовірним поділом кульової блискавки перед вибухом на дві частини, що спричинило подвійний вибух, про який казали свідки. «Метелик» міг бути результатом гальмування рельєфом вибухової хвилі або виникнути під впливом обох чинників разом.
Зазначимо, що за всієї своєї грандіозності катастрофа вибуху кульової блискавки менш трагічна, ніж якби це був ядерний вибух. Він залишив би сліди до наших днів.
Прихильники метеоритної гіпотези через відсутність метеоритних ознак у районі вибуху вже кажуть, що шукати космічне тіло треба в інших місцях.
Останніми роками активно проробляється версія про те, що Тунгуський метеорит слід шукати на дні «Чортового цвинтаря». Так назвали місцеві жителі загадкову круглу галявину діаметром близько 250 метрів, яка міститься в цьому самому регіоні. На галявині гине все живе, немає ніякої рослинності, обвуглюються гілки дерев, які звисають над нею. Це місце — справді загадка природи й потребує активного вивчення.
Чи може бути зв’язок, за моєю гіпотезою, між «Чортовим цвинтарем» і тунгуською катастрофою?
Так, може. Потужний потік випромінювання елементарних заряджених частинок з земних надр цієї галявини міг викликати світіння атмосфери й формування плазмового ядра кульової блискавки, а також її нейтралізацію, тобто вибух. Але все це потребує інтенсивного спеціального дослідження.
У малому масштабі, тобто завбільшки до метра, такі кульові блискавки, формуються й вибухають дуже часто в різних точках планети, але на них не звертають уваги, бо вони не завдають таких руйнацій.
Зрозуміло, мою гіпотезу не слід сприймати як істину в останній інстанції. Вона, як і будь-яка інша, має право на існування доти, доки проблему не буде остаточно розв’язано. Проте зазначимо: навіть якщо моя гіпотеза слушна, тунгуський вибух ще довго залишатиметься загадкою, бо в принципі ані фундаментальною, ані прикладною наукою не розкрито ще остаточно таємницю формування й існування кульової блискавки... А за нашої економічної катастрофи дослідження катастрофи тунгуської, найімовірніше, загальмуються ще на кілька десятиліть...
На 19 годину 21 липня з усіх кінців тайги підтягувалися до центральної бази на загальне зібрання учасники всіх експедицій. Їх було багато: з усіх кінців Радянського Союзу. На загальному зібранні було 62 особи. У тому числі й останній живий учасник експедиції Л.Кулика 1939 року, заслужений художник РРФСР Н.Федоров. Сам Л.Кулик помер у концтаборі 1942-го.
Такого масового зібрання Тунгуська тайга ще не бачила і навряд чи тепер колись побачить... Це був 1988 рік.