Аналіз ситуації, що склалася останнім часом у природі й суспільстві, доводить, що основні труднощі у вирішенні проблеми зміни клімату Землі з її катастрофічними наслідками пов’язані з нез’ясованістю першопричин цього явища.
Загальновідомо, що зміна клімату планети — результат непомірно великих антропогенних викидів так званих парникових газів і підвищення їх концентрації в атмосфері (передусім діоксиду вуглецю (СО2)), внаслідок спалювання вуглеводнів (нафти, газу, вугілля) та органічних речовин.
Останнім часом боротьба з викидами в атмосферу як першопричиною загрозливого глобального потепління клімату перетворилася в системний, захищений міжнародними угодами великий бізнес світового масштабу (торгівля квотами на викиди в атмосферу), що створює додаткові перешкоди на шляху до вирішення проблеми.
Що ж до об’єктивної оцінки впливу збільшення концентрації парникових газів (зокрема СО2) в атмосфері на зміну клімату Землі, то тут можна зауважити, що діоксид вуглецю як невід’ємна складова атмосфери бере участь у кругообігу вуглецю в природі. Це зумовлює збалансування його концентрації процесами природного саморегулювання через поглинання та засвоєння рослинами в процесі фотосинтезу; поглинання і засвоєння планктоном Світового океану; розчинення і виникнення осаду в Світовому океані у вигляді солей вугільної кислоти (кальциту, доломіту, магнезиту, арагоніту, соди).
Встановлене підвищення концентрації СО2 в атмосфері за минуле століття відбулося внаслідок порушення процесів його саморегуляції в природі через вирубування за цей період близько 40% лісів.
Ось і виходить, що сьогодні світова спільнота бореться не з першопричиною проблеми, а лише з її наслідками. Тим часом негативний вплив змін клімату Землі (глобальне підвищення температури, континентальні температурні аномалії, повені, буревії, смерчі, землетруси, цунамі тощо) чимдалі більше зростає, що спричиняє неабияку загрозу існуванню людства. Тому встановлення першопричини є чи не найважливішою науковою проблемою, бо лише її з’ясування та усунення відкривають перспективи уникнення глобальної катастрофи.
Неупереджене ставлення до проблеми дозволяє стверджувати, що зміни клімату планети відбуваються через порушення закономірних процесів вічного і безперервного енергоречовинного обміну в космічній системі Земля—Сонце під впливом антропогенної діяльності.
Вважаємо, що основною причиною цих порушень є занадто інтенсивний видобуток нафти з надр Землі у ХХ столітті. Такий висновок підтверджує науково доведене неорганічне походження нафти як рідкого унікального мінералу (патент Російської Федерації № 2119445), що утворився внаслідок послідовних термодинамічних стадій взаємообумовлених геокосмоплазмохімічних процесів — основи геологічного розвитку Землі як космічного тіла.
Наукова парадигма неорганічного походження нафти дозволяє не лише з’ясувати закономірності її поширення в надрах Землі, але й зрозуміти роль і місце в енергоречовинному обміні, в космічній системі Земля—Сонце, а отже, і в процесах катастрофічної зміни клімату Землі.
Нафта (вуглецевмісний рідкий мінерал) як продукт третинних геокосмоплазмохімічних процесів утворює в будові Землі потужну геосферу — карбосферу (carboneum — вуглець), замикаючу ланку в формуванні єдиного глобального енергетичного ланцюга обміну енергії між Сонцем і Землею. Завдяки феноменальним фізико-хімічним властивостям вуглецю, 87% якого входить до складу нафти, карбосфера в цьому ланцюгу, з одного боку, завдяки своїй донорно-акцепторній функції дозує і збалансовує рух електронів з поверхні Землі до її ядра. Це забезпечує безперервність процесів формування протон-електронної плазми — головного чинника для протікання термоядерного синтезу на поверхні ядра, а отже, і геокосмоплазмохімічних процесів утворення нової речовини.
З іншого боку, карбосфера є своєрідним екраном, який унеможливлює безперешкодний рух електронів з поверхні планети до протон-ядра, що значно сповільнює швидкість ентропійних процесів (вигорання) ядра Землі. Це обумовлено дуже низькою електропровідністю карбосфери (нафти), яку можна порівняти з найбільш яскравими представниками діелектриків — слюдою, азбестом, бурштином.
Природний енергоречовинний обмін між геосферами Землі триває впродовж усієї геологічної історії. І так буде до цілковитого «вигорання» протон-ядра. Уповільнити чи припинити цей природний енергетичний потік людина не в змозі. Людство, через видобуток нафти, внесло істотні зміни в територіальний розподіл інтенсивності енергопотоків у системі «поверхня планети — ядро». На ділянках, де добувається нафта, руйнується усталена природна енергорегулююча ланка, підвищується від’ємний електропотенціал, а отже, зростає електропровідність з іоносферою, що призводить до збільшення хмарності та усіх наслідків, пов’язаних із формуванням парникового ефекту. Разом з тим, електрони з цієї раніше електрон-провідної зони між літосферою і карбосферою за короткі проміжки часу зміщуються на інші території, в місця з найменшим електричним опором, аби дістатися до поляризованої карбосфери й далі до протон-ядра планети. Такими територіями, перш за все, є акваторії Арктики і Антарктики (через найменшу товщину літосфери), глибоководні грабени Світового океану, глибинні тектонічні розломи, насичені розчинами мінеральних речовин.
Переміщення в атмосфері та літосфері, концентрація та стікання електронів до ядра Землі через вкотре сформовані енергоприймальні ланки в геосферах планети також спричиняють масштабне підвищення швидкості вітру та нагрівання планети. І, як наслідок, відбувається прискорення зміни клімату Землі з деяким вирівнюванням температури континентів, активізацією штормів, тайфунів, смерчів, таненням льодового покриву тощо.
Таким чином, зміна клімату планети на сучасному етапі обумовлена переважно видобутком нафти із надр Землі. Вирішити нагальну проблему потепління та її катастрофічних наслідків для всього живого, передусім, для людини, можливо лише шляхом усунення першопричини. Для цього необхідно відновити природний баланс енергопотоків єдиного глобального енергетичного ланцюга обміну між геосферами Землі, який було розірвано внаслідок зростаючого відбору нафти із надр.
В Академії наук вищої школи України розроблено науковий проект технічної реалізації способу відновлення і стабілізації природного енергоречовинного обміну між геосферами Землі як основного заходу боротьби з потеплінням, обумовленого антропогенною діяльністю.
У зв’язку з цим проблема пошуку і використання альтернативних джерел енергії стає дедалі актуальнішою і гострішою. Традиційно йдеться про атомну енергію, енергію вітру та сонячного тепла, про біопаливо, водень тощо. Проте, як свідчать досвід і результати наукових пошуків, все це є джерелами енергії з низьким коефіцієнтом корисної дії, часом кількісно обмежені, що зумовлює фактично безрезультатний напрям вирішення енергетичної проблеми.
Завдяки результатам наукового фундаментального дослідження закономірностей еволюції (розвитку) космічної електродинамічної системи Земля—Сонце, з’ясовано принцип дії механізму постійно діючого в природі геліопланетарного генератора електричної енергії, можливості якого практично безмежні. Його робота ґрунтується на осьовому та орбітальному обертанні Землі навколо Сонця. Енергетичні можливості цього механізму досліджували такі відомі вчені як Н.Тесла, П.Біфельд, Т.Браун. В Академії наук вищої школи України розроблено науковий проект технічного використання геліопланетарного генератора для отримання необхідної людству кількості електричної енергії.