На Тернопільщині розораність грунтів одна з найбільших в Україні. Почалася ця кампанія ще в 60-х роках, коли було визначено стратегічну мету — щорічно підвищувати валовий збір сільгоспкультур. На 1980 рік 90,4 відсотка сільськогосподарських угідь в області перебувало під ріллею. Протягом наступних двадцяти років розораність зменшилася не набагато і нині становить 81,5 відсотка. В масштабах України цей показник закріпився на рівні 57,1 відсотка, тоді як розораність територій Великобританії, Франції, Німеччини — від 28,6 до 32 відсотків.
Розорані території не захищені від сонячної радіації, вітрів і суховіїв, більше піддаються руйнівній водній ерозії, ніж землі залісені або покриті травами. Збільшення сільгоспугідь призводить до зменшення кормової бази для тваринництва.
Базовий президентський указ «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 3 грудня 1999 року рекомендує у кожному населеному пункті відвести частину площ із земель запасу та резервного фонду під громадські пасовища. Таке рішення невдовзі прийняла і сесія обласної ради. Проте одна з наступних аграрних ініціатив Президента, зокрема указ «Про забезпечення економічних інтересів і соціального захисту працівників соціальної сфери села…» від 12 квітня минулого року, зобов’язує місцеві ради передати у користування соціальній сфері не менше 50 відсотків тих самих земель. Деякі сільські, селищні і міські ради так і зробили, віддавши земельні ділянки, які можна було використати під пасовища, сіножаті, «соціалці».
Хотіли якнайкраще, а вийшло як на зло — плуг побував майже скрізь. У результаті порушена екологічна рівновага, збіднюються грунти. Природних речовин у них потрапляє мало. А земля особливо потребує органічного добрива — гною. В Індії, наприклад, бідні грунти, куди вноситься коров’ячий гній, перетворюються на родючі чорноземи. Для цього доцільно розводити не тільки корів, а й биків. Бик не потребує вишуканих кормів. До того ж підраховано, що за два тижні 25 середніх биків залишають після себе 6 тонн свіжого гною.
Тернопільщина була першою областю, де 1992 року почалося умовне паювання сільгоспугідь. На сьогодні воно завершене, та Міністерство аграрної політики тільки торік додумалося наказати області залужити, тобто вилучити з-під ріллі, 240 тисяч гектарів. Поїзд рушив. Уже понад 300 тисяч жителів краю отримали земельні частки. І багато хто з них не погодиться на зменшення розміру ріллі.
Два роки тому працівники Тернопільського філіалу Інституту землеустрою Української академії аграрних наук розпочали роботу з вилучення малопродуктивних і еродованих угідь з господарського використання. Вилученню підлягають земельні ділянки на схилах понад 7 градусів, а також затоплені, з високим рівнем грунтових вод, де врожаї просапних культур дуже низькі. У результаті зменшується площа ріллі. Заступник директора «земельного» інституту Михайло Стець запевняє: «Це робиться не для того, щоб людям бракувало землі або вона заростала бур’янами. Такі «погані» масиви можуть бути використані для вирощування трав’янистих рослин, щоб розвивати тваринництво, або для лісових насаджень. Вигоду відчують ті ж самі власники землі».
Земельні паї в області складаються з двох частин — ріллі та кормових угідь. У тих населених пунктах, де розмір паю перевищує два гектари, друга частина нерідко сягає третини загальної площі. І буває, що власники, які хочуть отримати земельну ділянку, самі просять провести вилучення малопродуктивних або непридатних земель. Але тільки декотрі з них усвідомили, що на менших, зате більш родючих масивах можна зібрати не гірші врожаї.
Площа пасовищ в області зараз становить 131,8 тисячі гектарів. При нинішньому поголів’ї великої рогатої худоби — 400 тисяч голів — її поки що вистачає (норма — 1 корова на 0,25 гектара), хоч у деяких селах вигонів майже не залишилося. Яка перспектива таких місцевостей? Тваринництво в останній рік починає ставати рентабельним. Зреформовані сільськогосподарські підприємства, які не втратили поголів’я худоби і мають корів продуктивністю понад 2000 кг молока на рік, можуть заробляти непогані гроші. Адже закупівельні ціни на молоко і м’ясо зросли відчутно — майже вдвічі. Держава дотує м’ясо-молочну продукцію, вироблену у населення. Помітні перші ознаки стабілізації поголів’я великої рогатої худоби. Наприклад, за перші два місяці в усіх категоріях господарств області воно зросло на 12,5 тисячі голів. То чому ж не розширювати площі пасовищ і не дбати про кормову базу для тваринництва? Дешеві продукти, як і екологічні проблеми, з нічого не виникають.