Двійко білих полярних ведмедів, що живуть у Балтиморському зоопарку, одержали справді королівський подарунок: просторий вольєр із системою штучного клімату вартістю 7 мільйонів доларів. Це значно полегшило життя білосніжним гігантам, чиє подвійне хутро завтовшки 10 сантиметрів розраховане на 50-градусні морози, але дуже погано пристосоване до 50-градусної спеки. П’ятнадцятирічний Магнет вагою в півтонни ще пам’ятає рідні ополонки арктичних вод. А його подругу, глуху десятирічну Аляску, лише недавно викупили з мексиканського цирку, і вона буквально «впала в екстаз», уперше побачивши сніг. Кріс Бартон, помічник куратора ссавців Балтиморського зоопарку, переконаний, що його білосніжні улюбленці, опинившись у своєму новому житлі, були на «сьомому небі ведмежого щастя».
Нині на планеті залишилося менше 30 тисяч полярних ведмедів. Унаслідок бурхливого підкорення людиною полярної криги, а також через глобальне потепління цей вид тварин опинився під загрозою повного зникнення. І таємниці клишоногих красенів можуть так і не розкритися обмеженому й недалекоглядному людству.
А цих таємниць у полярних ведмедів чимало. Зимова сплячка нашого бурого мишка біологів особливо не вражає: механізми, що її регулюють, досить повно описані в науковій літературі. А ось білі ведмеді мають незрозумілу звичку впадати в так звану ходячу сплячку. Адже для них несприятлива пора року — зима, коли льоди відступають і виловлювати в ополонках ласу рибу їм стає дедалі важче. Ведмеді поступово перекочовують на континент, при цьому в умовах нестачі корму істотно змінюється їхній метаболізм: уповільнюється пульс, практично повністю припиняються процеси сечовиділення і дефекації. Та при цьому вони зберігають схильність і здатність... до гри. Дорослі гіганти вагою в півтонни можуть годинами ганятися за сніжками, бігати навперегони й зовсім не тривожитися про пущені на вітер кілокалорії. І все завдяки тому, що процес «впадання» і «випадання» зі сплячки в них відбувається практично блискавично. Як стверджує Йан Стірлінг, автор книжки «Полярні ведмеді», «простим поворотом внутрішнього реостату».
Що дає ведмедям можливість вчувати нюхом потен-ційний обід на відстані 30 із гаком кілометрів, учені наразі пояснити не можуть. Проте Скот Шліб, ще один фахівець по полярних ведмедях, стверджує: поява на обмілині чогось великого й ласого еквівалентна обідньому гонгу, і ведмеді починають матеріалізуватися навколо потенційного частування буквально з повітря.
Відносна еволюційна молодість полярних ведмедів — учені вважають їх однолітками homo sapiens — дозволяє припустити, що подальше вивчення цих надзвичайних тварин відкриє ще чимало таємниць і загадок. Якщо буде кого вивчати.