Карпатськими луками і полонинами щиро захоплюються навесні численні туристи. Особливо вражаючі вони здалеку. Та при ближчому спогляданні дуже часто можна помітити, що здалеку манили бідні, невисокого зросту рослинки, які ледь пробиваються з-під землі. Винятком є стійкий біловус, яким заросли майже 90 відсотків гірських територій. А коли ви побуваєте у місцях випасу худоби, то побачите, що оспівані полонини і луки нічим не відрізняються від звичайного сільського вигону.
Це - «на око». А що насправді відбувається з рослинним покровом Карпат?
У Західній Європі давно знайшли відповідь на таке запитання по суті. Насамперед завдяки реалізації проекту з інвентаризації та картування природних і напівприродних трав’яних угрупувань. Проте європейські проекти досі оминали Українські Карпати.
І ось два роки тому, з ініціативи Королівського Нідерландського товариства охорони природи, було започатковано аналогічний проект на наших теренах - «Інвентаризація трав’яних угрупувань Українських Карпат».
Завдяки цьому проекту українські вчені провели інвентаризацію карпатських трав. Причому її було зроблено за західноєвропейською системою інвентаризації. Це дозволило не просто «порахувати» - що ж там у нас росте в Карпатах, а й зіставити отриману інформацію з європейськими даними щодо рослинності на захід та схід від Українських Карпат.
На відміну від Західної Європи, Українські Карпати відзначаються тим, що на їх землях ніколи не було дуже розвинене сільське господарство. Там не вносили добрив, не підсівали на великих площах трав. Тому рослинність залишилась у своєму напівприродному стані, в якому вона могла бути два і більше століть тому.
Карпатські полонини завжди використовували як пасовища і сінокісні угіддя. А це сприяло їх біорізноманіттю. Певної шкоди завдав Карпатам традиційний низькопродуктивний екстенсивний спосіб господарювання у радянський період. Внаслідок зростання поголів’я великої рогатої худоби та овець структура трав’яних угрупувань зазнала деяких змін. Але, порівняно з іншими країнами, інтенсивним господарюванням тут були охоплені значно менші площі, і його вплив на природну рослинність не був таким потужним. З початку 90-х років навантаження на природне середовище зменшилося. Це позитивно позначилося на рівні біорізноманіття, зате призводило до заліснення пасовищ та сінокосів.
Однак, як засвідчили недавні дослідження, і в нинішньому своєму вигляді Українські Карпати можна вважати еталоном біорізноманіття.
Як повідомив директор Державного природничого музею НАН України Юрій Чорнобай, результати досліджень вражають. Було виявлено, що в українській частині Карпат зростає 152 ендемічних види рослин. Якщо загалом у Карпатах наявні приблизно чотири тисячі видів рослинних угрупувань, то в їх українській частині - 2400 видів! І це попри те, що Українські Карпати займають лише одну дванадцяту частину всієї карпатської системи.
Ця обставина дає привід західним європейцям дивитися на Українські Карпати, як на можливість повернути свої природні луки до колишнього природного стану. Адже, на відміну від лісів, луки є осередками біорізноманіття не лише рослин, а й комах.
Загалом, за два роки українські дослідники, у складі науковців освітніх і наукових установ Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської та Чернівецької областей, закартували понад 180 тисяч гектарів лук і пасовищ. Таким чином, уперше в Україні було створено оцифровану карту трав’яних рослинних угрупувань Українських Карпат.
Дослідження також підтвердили припущення, що надмірне використання пасовищ загрожує не тільки рідкісним рослинам, а й усім іншим. Дедалі більше панівне становище в Карпатах завойовує біловус - трава, що інтенсивно росте. Користі від неї небагато - тварини не хочуть її поїдати.
Нині в Українських Карпатах під загрозою зникнення перебувають 158 видів трав’яних рослин. Одна з них - альпійська папороть.
Але дослідники відкрили для себе й деякі приємні несподіванки. Наприклад, з’ясувалося, що ситуація з багатьма рослинами, занесеними до Червоної книги, насправді не така вже й безнадійна, як здавалося раніше.
Значення голландського проекту важко переоцінити, вважають науковці.
- Однак цей науковий проект - лише основа для дальших прикладних досліджень, - вважає директор західного центру українського відділення Міжнародного центру наукової культури «Всесвітня лабораторія» Петро Грицишин. - На сьогодні державою визначено, що Карпатський регіон - це зона розвитку сільського туризму. Та, щоб створити всі умови для його ефективного функціонування, потрібно забезпечити найцінніше - природу. Тому ми кажемо людям: не спалюйте полонини, бо цим ви знищуєте природне різноманіття. Лише розглядаючи систему розвитку карпатського регіону як триєдину систему - екологічну, соціальну, економічну, - можемо рухатися вперед.
- Карпати часто називають депресивним регіоном. Проте це далеко не так, - переконаний Юрій Чорнобай. - Регіони, де села спустошені, де проживають лише люди, яким нікуди дітись, є в багатьох країнах. Українські Карпати до таких зарахувати не можна, - там є досить багато молоді. Єдина проблема - вона не має до чого докласти свої роботящі руки. Молоді люди щороку їздять на заробітки, але їм і на думку не спадає залишити ці землі. І це вселяє надію.
У Карпатах підприємливість - вроджена риса людей. Саме приватна ініціатива і туризм частково рятують ситуацію. Проте цього мало. Як вважають українські вчені, розвитку пасовищного господарства в регіоні повинна сприяти податкова система. Наприклад, у прикордонних районах Румунії, де вздовж верхів’їв річки Тиси розкинулися українські села, також непроста ситуація з роботою. Але якщо господар заявляє себе як приватний підприємець з екологічного туризму, його на 12 років звільняють від податків. Тому у даному випадку така ж політична воля про розвиток регіону має бути проявлена і в Україні. А люди знають, що їм робити. Зокрема, Карпати могли б стати потужним постачальником м’ясо-молочної продукції, яким вони були у 1920 -1930 роках.